Хіба це ми прийшли на чужу землю зі зброєю? НІ!
Click to view«Не твоя війна» - Океан Ельзи (автор, продюсер - Святослав Вакарчук, режисер відео - Howard Greenhalgh). Багато хто питає "чому не твоя війна", але ж хіба ми її почали? Хіба ми її готували? Хіба це ми прийшли на чужу землю зі зброєю? НІ! Це не наша війна, бо не ми її почали, але ми прийняли виклик та саме ми її переможно закінчимо!
За словами Вакарчука, головна битва - всередині кожного з нас, всередині нашого суспільства. "Адже «твоя війна» - це боротьба з власними комплексами, страхами щось змінити, вплинути на те, що відбувається навколо тебе, не звинивачувати «десь і когось», а брати ситуацію в свої руки. Це - надскладно, та без цього немає успішного майбутнього ні у людини, ні у суспільства, ні у країни", - наголошує Вакарчук.
Одним з головних елементів відео «Не твоя війна» є така собі монета випадкового вибору з темною та світлою сторонами. Цей образ виник з ідеї режисера зобразити суспільство, яке чекає, а не діє, яке сторонньо спостерігає, в який же бік впаде монета, «пощастить-не пощастить» в черговий раз. А це - шлях занепаду, а аж ніяк не розвитку. Та в кінці відео, зображена в ньому спільнота все-таки отримує шанс на розвиток й далі все залишається вже в її руках. А монета просто зникає.
"Не можна втрачати надію. Не можна здаватися до останньої миті. Можливо саме вона, остання мить, принесе весну, яка стане початком нового життя. Весну, якою ти захочеш поділитися з усім світом!"
Святослав Вакарчук: "Я не дуже часто розказую про те, як писав свої пісні ... Але "Мить"- особлива пісня... Її історія важить для мене не менше, ніж сама пісня... А може й більше...
Лютий 2015 року... Новини зі Сходу надходять зі страшними цифрами поранених та загиблих. А за кожною цифрою - чиєсь життя, чиясь доля! Важко уявити, що відчуває людина на війні...про що думає важкопоранений, коли розуміє, що це, можливо, останні хвилини його життя. Я не міг заспокоїтись поки не написав пісню...
Написав дуже емоційно за декілька хвилин. Взяв гітару і разом з мелодією почали з’являтися слова, а за 15 хвилин вона вже була готова, майже готова. За винятком маленької, але важливої "миті", яка не відпускала мене. За винятком останнього рядка пісні. Я відчував, що висловив не все...
Наприкінці травня я був в госпіталі. Перед однією палатою лікар мене попередив, що хлопець, якого зараз побачу, поранений на війні, дивом вижив в надлюдських умовах. Осколком йому відірвало руку... І з цим дуже важким пораненням він провів 4 (!) доби на морозі. Один. Бо інші загинули чи замерзли. Потім лікарям довелося ампутувати йому ще й обидві відмороженні стопи … але він Вижив!
Я хвилювався перед знайомством та лише до тієї миті, поки не зайшов до нього і побачив перед собою впевнену, усміхнену людину, яка заряджала мене своїм оптимізмом, планами на майбутнє і якоюсь неймовірною енергетикою. В його душі була весна! Він ділився нею з усім світом!
Того ж вечора я знову повернувся до пісні та дописав в ній останній рядок, якого мені не вистачало весь цей час.
Не можна втрачати надію. Не можна здаватися до останньої миті. Можливо саме вона, остання мить, принесе весну, яка стане початком нового життя. Весну, якою ти захочеш поділитися з усім світом"
Святослав Вакарчук, зазначає, що «під час обговорення мені на думку спала така класична порівняльна картина між тим, як поводять себе люди старшого віку в Україні та люди такого ж віку в західному світі. У нас незалежно від соціального статусу, матеріального достатку, старші люди почуваються більш пригніченими, ніж на Заході, чи, наприклад, в Індії, де рівень життя подекуди значно нижчий, ніж у нас. Отже, справа не стільки і не тільки в добробуті, матеріальному забезпечені, а в більш відкритому, щирому ставленні до життя, а також у таких базових цінностях, як особиста внутрішня свобода і взаємоповага незалежно від віку, статусу та поглядів.
Цим нашим відео хотілось показати, що незалежно від того, як складаються обставини - у кожного особисто, у суспільстві в цілому, - є привід над чим задуматись, що згадати, проаналізувати та не має жодного приводу нічого не робити. Адже, на мою думку, щасливими стають ті, хто за жодних обставин не опускає руки