Польські Татри очима новачка
І чим туризм в польських Карпатах відрізняється від туризму в українських.
Основні відмінності від українських Карпат
Польські Татри знаходяться в національному природному парку з жорсткими, на перший погляд правилами:
1. Гриби і ягоди не збирати.
2. Намети не ставити.
3. Вогонь не палити.
4. З промаркованих стежок не сходити.
Але якщо побувати на місці, то можна зрозуміти, чому все так жорстко. Народу там не просто багато, його там дофігіща! На жаль, я не сфоткав черг до каси в парк, чи людський трафік на маршруті, але повірте на слово. Я навпаки, намагався фотографувати так, щоб в кадр потрапляло поменше людей, але абсолютно безлюдних фоток з загальними планами у мене, здається, взагалі немає - там, де людей не видно близько, вони обов’язково сфоткані десь на задньому плані :)
Так ось, з огляду на кількість бажаючих, правила виглядають логічними - треба обмежити їх в можливостях впливу на природу, бо інакше від останньої мало що б лишилося :). Але про людей теж подумали: в горах працюють туристичні притулки (схрониська), де можна погрітися, пожерти і поспати. Притулки забиті людьми і в сезон, і не в сезон. Хоча поняття "несезон" тут, мабуть, і немає - взимку тут тусять лижники. В притулку Мурованець, наприклад, бронювати місця на Новий Рік варто ще влітку :)
Притулки, звісно, трохи погіршують недоторканість кваєвидів, але мають багато плюсів - оскільки в кожній долині є притулок, і від одного до іншого в теплу пору року можна дійти за півдня, то бівуачне спорядження можна не носити, в результаті менше втомлюєшся і більше проходиш.
Притулок біля гори Гевонт, Поляна Кондратова.
Але нам притулок забронювати не вдалося, тому що в липні всі місця на вересень уже були зайняті )). Тому у нас було два варіанти:
1. Ночувати в притулках бомжем, тобто на підлозі в коридорах - вночі на вулицю людей з притулків виганяти не прийнято (і взагалі ходити вночі заборонено). Ми хотіли спробувати побомжувати один раз, але з’ясувалося, що наступний варіант теж годиться :)
2. Вранці виїжджати з Закопаного до початку маршруту, а увечері повертатися.
Цей варіант виявився досить зручним завдяки трьом речам:
Коротше, ми забронювали місце в хостелі в Закопаному, щоранку йшли чи їхали в гори, і щовечора туди поверталися. Оскільки це був вересень і темніло відносно рано, вистачало ще часу сходити в центр поїсти і попити. Хоча в основному хотілося спати :).
Якщо хтось збереться жити в притулках - дуже бажано їхати з отриманою раніше мультивізою, тому що поляки вимагають копію підтвердження передоплати 50% проживання, чого з цими притулками не зробиш, а бронювати житло в Закопаному і не жити там - накладно.
Крім притулків треба ще відзначити стежки на маршрутах. Я не припиняю дивуватися, скільки роботи було зроблено для того, щоб їх всі облагородити. В 90% місць, де порода не є кам’яним монолітом, стежки викладені кам’яними брилами, або на них зроблені великі східці у вигляді коробки з чотирьох колод, заповненої дрібним камінням - відповідно, місити багно майже не доводиться.
Є в цьому й недолік - після дня походу ноги втомлюються сильніше, ніж на більш звичному нам звичайному втоптаному грунті. Але зате швидкість переміщення не залежить від погоди - звісно, якщо це не сніг і не ожеледиця.
На цій фотці теж видно стежку ;)
Також безсумнівним плюсом є те, що послуги рятувальників тут безкоштовні (включно з гелікоптером).
Маршрути
Косцеліска долина (День 1)
Першого дня була похмура погода, вчора лив дощ, тому ми пішли не в гори, а туди, де полегше. Втім, погода майже відразу розпогодилася, і прогулянка пройшла ідеально.
З Закопаного довелося проїхатися маршруткою до сусіднього села Косцєліско. Долина починається практично біля зупинки.
Долина має довжину 6 км (від нижнього кінця до туристичного притулку Орнак), і весь цей маршрут можна пройти, особливо не набираючи висоти. Але ми, звісно, вибрали не легкий маршрут, а цікавий: в долині є печери, і в усі крім однієї можна заходити безкоштовно. Єдина платна печера - Мрозна, вона обладнана і обіцяла бути цікавою, але виявилася тимчасово закритою на кілька днів :(.
Зате ми побували в печері Раптавіцка, до якої треба було зробити підйом по схилу долини метрів на 100. Печера невелика, але вхід до неї складний, треба лізти по скелі метрів 4. Для зручності залазу в цьому місці прикріплені ланцюги, а на спуску в печеру стоїть драбина.
Ліричний відступ: взагалі в польських Татрах в більшості складних місць висять стаціонарні ланцюги і драбини, що поліпшує легкість проходження маршрутів. Але ми до цих місць не доходили, тому описувати, "как ето", я не буду. В інтернетах можна погуглити про Орла Перч (чи Пєрць, не знаю як правильно) - цей маршрут складається з таких елементів трохи менше, ніж повністю.
Також пройшли печеру Мильна, яка має довжину 300 метрів і має виходи в обох кінцях (як і Мрозна). Ходи частково в тріщинах, частково в меандрах, місцями треба лізти навприсядки, але на чотирьох іти не довелося. Дуже сподобалася, дуже рекомендую :).
Ну і остання "печера" - прохід Смоча Яма, діра крізь скелю в стіні каньйону Вовуз Краков. Має ширину метрів 3, довжину метрів 20, і непридатна для проходу без SRT через велику крутизну. Але це місце теж обладнане ланцюгами, тому ми його пройшли :).
Взагалі долина дуже живописна навіть без відвідування печер. Єдиний недолік - натовпи.
Долина П’яти Ставів (День 2)
Ця долина знаходиться поза транспортною доступністю, на висоті 900 метрів (Висота Закопаного - 400). Щоб добратися до початку маршруту, треба спочатку під’їхати до входу в парк маршруткою, яка везе до озера Морське Око. Їхати до кінцевої зупинки, тому що маршрути на Морське Око і на П’ять Ставів спочатку співпадають. Можна відвідати обидва пункти - між ними є прямі дороги через перевали. Ми так і зробили :)
Дорога на Морське Око покрита асфальтом і сотнями людей. Але після повороту в долину П’яти ставів людей меншає, бо туди дорога складніша і асфальту нема :).
Після недовгого переходу по дну долини дорога переходить в стежку, і майже відразу стежка роздвоюється - одна йде далі по дну долини, друга круто підіймається до притулку "5 Ставів".
Нижня стежка невдовзі приводить до водоспаду Сіклава - найвищого в Польщі, висота 70 метрів.
А над водоспадом - ті самі стави. Ми мали обмаль часу, щоб пройтися навколо (не розрахували час в маршрутці), тому побачили лише чотири, один з яких - тільки здалеку.
Ми випили пива в притулку і відразу пішли через гору короткою дорогою на Морське Око. Але на цьому маршруті краєвиди теж чудові.
А так в притулок доставляють пиво :)
Морське Око
Біля Морського Ока також є притулок, ще є кільцевий маршрут навколо озера, але піджимав час, тому ми на лише трохи подивилися на озеро, зробили селфі і пішли вниз, до зупинки ще треба було пройти 7 км, хоч і по асфальту.
Гевонт (День 3)
Гевонт - найближча висока гора до Закопаного. Має солідну висоту 1895м і характерну форму, тому її тут дуже люблять і зображують на половині місцевих сувенірів. Маршрутів до вершини два, йдуть з протилежних сторін, тому логічно робити прогулянку кільцевою. Один маршрут починається прямо в Закопаному, а до початку другого краще проїхатися маршруткою до передмістя Кузніце, де починаються ще кілька інших маршрутів і знаходиться нижня станція канатки на гору Каспровий Верх.
Ми почали з першого маршруту. По дорозі зайшли подивитися на прикольний водоспадик біля гірського буфету (це як притулок, але без вписки), а потім почався досить крутий підйом через ліс, стежка перетворилася на викладені з каміння східці. А в кінці підйому почалися одні з найцікавіших краєвидів, що я тут бачив - вузька долина з високими скелями навколо, і стежка плавно піднімається по стіні цієї долини.
Вершина гори - також скеля, тому останній десяток метрів, чи скільки там, обладнано ланцюгами. Тут я сильно прорахувався: бажаючих піднятися на гору було стільки, що дорога на гору і з гори, яка мала б зайняти півгодини, розтяглася на годину стояння в черзі! Причому черга була і на підйом, і на спуск. І вся вершина - також черга. Коротше, я дуже розчарувався. Сходити на Гевонт рекомендую, але на саму вершину при наявності натовпів можна не лізти. Краєвид там все одно не дуже: Закопане зверху виявилося не надто живописним.
Спускалися ми повз притулок на поляні Кондратовій, де поїли бігус. Я взагалі не люблю капусту, але цього разу уминав її за обидві щоки!
Долина Гащеніцова (День 4)
Це найпопулярніша долина в Татрах. Навколо неї з одного боку відроги гори Каспровий Верх, на яку ведуть підйомники, а з іншого - хребет Орла Перць, який приваблює екстремалів. В самій долині - прикольні озерця і притулок Мурованець. І дофігіща карликової сосни! Але стежки тут, як і скрізь, прокладені на совість, і тому жереп нікому одяг і спорядження не дере.
Маршрут краще всього починати з підйому на гору Каспровий Верх на канатці, нижня станція якої знаходиться в Кузніце. Але треба подбати про квитки на кілька днів наперед :). Ми цього не знали, тому довелося йти пішки, постоявши хвилин 5 в черзі до каси.
В долину ведуть два маршрути, один - гірським відрогом з крутим підйомом на початку, інший - долиною з крутим підйомом в кінці. Ми вибрали перший, щоб спуститися другим.
Краєвиди з гори Каспровий Верх. Заодно можна оцінити популярність місця:
Справа - найвища в цій долині гора Свініца, 2300 метрів:
У нас ще був час, і дуже хотілося хоча б скраю глянути на карколомний маршрут Орла перч, тому ми пішли по хребту до гори Свініца, де він бере початок.
По хребту проходить кордон між Польщею і Словаччиною. До речі, незважаючи на Шенген, перетинати його тут можна лише в двох чи трьох місцях, до яких туристичні маршрути прокладені з обох сторін. Тому що, як відомо, де немає маршруту, там і ходити не можна.
На підходах до Свиниці вже з’являються круті урвища. Маршрут проходить на висоті 2000-2100 метрів над рівнем моря. Десь тут була найвища точка нашої подорожі.
Дійшли до останнього перевалу перед горою, і з’ясували дві речі:
а) Ніколи дивитися Орла Перч, пора вже додому
б) Прямо перед нами - найскладніший спуск, що ми бачили - крутий і вузький.
На жаль, фотографіями я не зміг це як слід передати. Справа урвище, зліва стіна, і ти іноді йдеш по вузенькому карнизику, тримаючись за виступи і тріщини в стіні. Іноді там була земля з травою, доводилося триматися за пучки трави )). Іноді доводилося йти навприсядки, щоб бути поближче до землі )). Коротше, дуже веселий вийшов спуск.
Після спуску по карнизиках була ще морена, але стежка була прокладена навіть там і серед кам’яного хаосу вказувала, куди йти (фотка була на початку серед прикладів стежок). А далі ми потрапили в карликовий ліс з казковими озерами та струмками, який бачили згори. Але сонце уже сідало, тому ми пішли найпрямішою дорогою додому.
Перевал Між Копами.
З цього перевалу в Кузніце ведуть дві дороги, і ми планували піднятися пологішою і спуститися крутішою. Але дорога займала годину, а сонце збиралося сісти за хвилин 20, і ми вирішили повернутися знайомою дорогою.
В кінці треба, мабуть, зробити якийсь висновок. Що ж, польські Татри - місце, яке однозначно варто відвідати, якщо раніше був лише в українських горах. Кажуть, це найнижчі гори з альпійським рельєфом. І варто таки вписуватися в притулках - тоді тижня вистачить, щоб побувати в найцікавіших місцях і закрити цю тему - польські Татри не дуже великі.
Основні відмінності від українських Карпат
Польські Татри знаходяться в національному природному парку з жорсткими, на перший погляд правилами:
1. Гриби і ягоди не збирати.
2. Намети не ставити.
3. Вогонь не палити.
4. З промаркованих стежок не сходити.
Але якщо побувати на місці, то можна зрозуміти, чому все так жорстко. Народу там не просто багато, його там дофігіща! На жаль, я не сфоткав черг до каси в парк, чи людський трафік на маршруті, але повірте на слово. Я навпаки, намагався фотографувати так, щоб в кадр потрапляло поменше людей, але абсолютно безлюдних фоток з загальними планами у мене, здається, взагалі немає - там, де людей не видно близько, вони обов’язково сфоткані десь на задньому плані :)
Так ось, з огляду на кількість бажаючих, правила виглядають логічними - треба обмежити їх в можливостях впливу на природу, бо інакше від останньої мало що б лишилося :). Але про людей теж подумали: в горах працюють туристичні притулки (схрониська), де можна погрітися, пожерти і поспати. Притулки забиті людьми і в сезон, і не в сезон. Хоча поняття "несезон" тут, мабуть, і немає - взимку тут тусять лижники. В притулку Мурованець, наприклад, бронювати місця на Новий Рік варто ще влітку :)
Притулки, звісно, трохи погіршують недоторканість кваєвидів, але мають багато плюсів - оскільки в кожній долині є притулок, і від одного до іншого в теплу пору року можна дійти за півдня, то бівуачне спорядження можна не носити, в результаті менше втомлюєшся і більше проходиш.
Притулок біля гори Гевонт, Поляна Кондратова.
Але нам притулок забронювати не вдалося, тому що в липні всі місця на вересень уже були зайняті )). Тому у нас було два варіанти:
1. Ночувати в притулках бомжем, тобто на підлозі в коридорах - вночі на вулицю людей з притулків виганяти не прийнято (і взагалі ходити вночі заборонено). Ми хотіли спробувати побомжувати один раз, але з’ясувалося, що наступний варіант теж годиться :)
2. Вранці виїжджати з Закопаного до початку маршруту, а увечері повертатися.
Цей варіант виявився досить зручним завдяки трьом речам:
- Близькість гір - вони починаються відразу за межею Закопаного.
- Маршрутки, якими можна доїхати до початку будь-якого маршруту, ходять з інтервалом 10-15хв.
- Можливість робити кільцеві маршрути, щоб не ходити одними і тими ж дорогами двічі.
Коротше, ми забронювали місце в хостелі в Закопаному, щоранку йшли чи їхали в гори, і щовечора туди поверталися. Оскільки це був вересень і темніло відносно рано, вистачало ще часу сходити в центр поїсти і попити. Хоча в основному хотілося спати :).
Якщо хтось збереться жити в притулках - дуже бажано їхати з отриманою раніше мультивізою, тому що поляки вимагають копію підтвердження передоплати 50% проживання, чого з цими притулками не зробиш, а бронювати житло в Закопаному і не жити там - накладно.
Крім притулків треба ще відзначити стежки на маршрутах. Я не припиняю дивуватися, скільки роботи було зроблено для того, щоб їх всі облагородити. В 90% місць, де порода не є кам’яним монолітом, стежки викладені кам’яними брилами, або на них зроблені великі східці у вигляді коробки з чотирьох колод, заповненої дрібним камінням - відповідно, місити багно майже не доводиться.
Є в цьому й недолік - після дня походу ноги втомлюються сильніше, ніж на більш звичному нам звичайному втоптаному грунті. Але зате швидкість переміщення не залежить від погоди - звісно, якщо це не сніг і не ожеледиця.
На цій фотці теж видно стежку ;)
Також безсумнівним плюсом є те, що послуги рятувальників тут безкоштовні (включно з гелікоптером).
Маршрути
Косцеліска долина (День 1)
Першого дня була похмура погода, вчора лив дощ, тому ми пішли не в гори, а туди, де полегше. Втім, погода майже відразу розпогодилася, і прогулянка пройшла ідеально.
З Закопаного довелося проїхатися маршруткою до сусіднього села Косцєліско. Долина починається практично біля зупинки.
Долина має довжину 6 км (від нижнього кінця до туристичного притулку Орнак), і весь цей маршрут можна пройти, особливо не набираючи висоти. Але ми, звісно, вибрали не легкий маршрут, а цікавий: в долині є печери, і в усі крім однієї можна заходити безкоштовно. Єдина платна печера - Мрозна, вона обладнана і обіцяла бути цікавою, але виявилася тимчасово закритою на кілька днів :(.
Зате ми побували в печері Раптавіцка, до якої треба було зробити підйом по схилу долини метрів на 100. Печера невелика, але вхід до неї складний, треба лізти по скелі метрів 4. Для зручності залазу в цьому місці прикріплені ланцюги, а на спуску в печеру стоїть драбина.
Ліричний відступ: взагалі в польських Татрах в більшості складних місць висять стаціонарні ланцюги і драбини, що поліпшує легкість проходження маршрутів. Але ми до цих місць не доходили, тому описувати, "как ето", я не буду. В інтернетах можна погуглити про Орла Перч (чи Пєрць, не знаю як правильно) - цей маршрут складається з таких елементів трохи менше, ніж повністю.
Також пройшли печеру Мильна, яка має довжину 300 метрів і має виходи в обох кінцях (як і Мрозна). Ходи частково в тріщинах, частково в меандрах, місцями треба лізти навприсядки, але на чотирьох іти не довелося. Дуже сподобалася, дуже рекомендую :).
Ну і остання "печера" - прохід Смоча Яма, діра крізь скелю в стіні каньйону Вовуз Краков. Має ширину метрів 3, довжину метрів 20, і непридатна для проходу без SRT через велику крутизну. Але це місце теж обладнане ланцюгами, тому ми його пройшли :).
Взагалі долина дуже живописна навіть без відвідування печер. Єдиний недолік - натовпи.
Долина П’яти Ставів (День 2)
Ця долина знаходиться поза транспортною доступністю, на висоті 900 метрів (Висота Закопаного - 400). Щоб добратися до початку маршруту, треба спочатку під’їхати до входу в парк маршруткою, яка везе до озера Морське Око. Їхати до кінцевої зупинки, тому що маршрути на Морське Око і на П’ять Ставів спочатку співпадають. Можна відвідати обидва пункти - між ними є прямі дороги через перевали. Ми так і зробили :)
Дорога на Морське Око покрита асфальтом і сотнями людей. Але після повороту в долину П’яти ставів людей меншає, бо туди дорога складніша і асфальту нема :).
Після недовгого переходу по дну долини дорога переходить в стежку, і майже відразу стежка роздвоюється - одна йде далі по дну долини, друга круто підіймається до притулку "5 Ставів".
Нижня стежка невдовзі приводить до водоспаду Сіклава - найвищого в Польщі, висота 70 метрів.
А над водоспадом - ті самі стави. Ми мали обмаль часу, щоб пройтися навколо (не розрахували час в маршрутці), тому побачили лише чотири, один з яких - тільки здалеку.
Ми випили пива в притулку і відразу пішли через гору короткою дорогою на Морське Око. Але на цьому маршруті краєвиди теж чудові.
А так в притулок доставляють пиво :)
Морське Око
Біля Морського Ока також є притулок, ще є кільцевий маршрут навколо озера, але піджимав час, тому ми на лише трохи подивилися на озеро, зробили селфі і пішли вниз, до зупинки ще треба було пройти 7 км, хоч і по асфальту.
Гевонт (День 3)
Гевонт - найближча висока гора до Закопаного. Має солідну висоту 1895м і характерну форму, тому її тут дуже люблять і зображують на половині місцевих сувенірів. Маршрутів до вершини два, йдуть з протилежних сторін, тому логічно робити прогулянку кільцевою. Один маршрут починається прямо в Закопаному, а до початку другого краще проїхатися маршруткою до передмістя Кузніце, де починаються ще кілька інших маршрутів і знаходиться нижня станція канатки на гору Каспровий Верх.
Ми почали з першого маршруту. По дорозі зайшли подивитися на прикольний водоспадик біля гірського буфету (це як притулок, але без вписки), а потім почався досить крутий підйом через ліс, стежка перетворилася на викладені з каміння східці. А в кінці підйому почалися одні з найцікавіших краєвидів, що я тут бачив - вузька долина з високими скелями навколо, і стежка плавно піднімається по стіні цієї долини.
Вершина гори - також скеля, тому останній десяток метрів, чи скільки там, обладнано ланцюгами. Тут я сильно прорахувався: бажаючих піднятися на гору було стільки, що дорога на гору і з гори, яка мала б зайняти півгодини, розтяглася на годину стояння в черзі! Причому черга була і на підйом, і на спуск. І вся вершина - також черга. Коротше, я дуже розчарувався. Сходити на Гевонт рекомендую, але на саму вершину при наявності натовпів можна не лізти. Краєвид там все одно не дуже: Закопане зверху виявилося не надто живописним.
Спускалися ми повз притулок на поляні Кондратовій, де поїли бігус. Я взагалі не люблю капусту, але цього разу уминав її за обидві щоки!
Долина Гащеніцова (День 4)
Це найпопулярніша долина в Татрах. Навколо неї з одного боку відроги гори Каспровий Верх, на яку ведуть підйомники, а з іншого - хребет Орла Перць, який приваблює екстремалів. В самій долині - прикольні озерця і притулок Мурованець. І дофігіща карликової сосни! Але стежки тут, як і скрізь, прокладені на совість, і тому жереп нікому одяг і спорядження не дере.
Маршрут краще всього починати з підйому на гору Каспровий Верх на канатці, нижня станція якої знаходиться в Кузніце. Але треба подбати про квитки на кілька днів наперед :). Ми цього не знали, тому довелося йти пішки, постоявши хвилин 5 в черзі до каси.
В долину ведуть два маршрути, один - гірським відрогом з крутим підйомом на початку, інший - долиною з крутим підйомом в кінці. Ми вибрали перший, щоб спуститися другим.
Краєвиди з гори Каспровий Верх. Заодно можна оцінити популярність місця:
Справа - найвища в цій долині гора Свініца, 2300 метрів:
У нас ще був час, і дуже хотілося хоча б скраю глянути на карколомний маршрут Орла перч, тому ми пішли по хребту до гори Свініца, де він бере початок.
По хребту проходить кордон між Польщею і Словаччиною. До речі, незважаючи на Шенген, перетинати його тут можна лише в двох чи трьох місцях, до яких туристичні маршрути прокладені з обох сторін. Тому що, як відомо, де немає маршруту, там і ходити не можна.
На підходах до Свиниці вже з’являються круті урвища. Маршрут проходить на висоті 2000-2100 метрів над рівнем моря. Десь тут була найвища точка нашої подорожі.
Дійшли до останнього перевалу перед горою, і з’ясували дві речі:
а) Ніколи дивитися Орла Перч, пора вже додому
б) Прямо перед нами - найскладніший спуск, що ми бачили - крутий і вузький.
На жаль, фотографіями я не зміг це як слід передати. Справа урвище, зліва стіна, і ти іноді йдеш по вузенькому карнизику, тримаючись за виступи і тріщини в стіні. Іноді там була земля з травою, доводилося триматися за пучки трави )). Іноді доводилося йти навприсядки, щоб бути поближче до землі )). Коротше, дуже веселий вийшов спуск.
Після спуску по карнизиках була ще морена, але стежка була прокладена навіть там і серед кам’яного хаосу вказувала, куди йти (фотка була на початку серед прикладів стежок). А далі ми потрапили в карликовий ліс з казковими озерами та струмками, який бачили згори. Але сонце уже сідало, тому ми пішли найпрямішою дорогою додому.
Перевал Між Копами.
З цього перевалу в Кузніце ведуть дві дороги, і ми планували піднятися пологішою і спуститися крутішою. Але дорога займала годину, а сонце збиралося сісти за хвилин 20, і ми вирішили повернутися знайомою дорогою.
В кінці треба, мабуть, зробити якийсь висновок. Що ж, польські Татри - місце, яке однозначно варто відвідати, якщо раніше був лише в українських горах. Кажуть, це найнижчі гори з альпійським рельєфом. І варто таки вписуватися в притулках - тоді тижня вистачить, щоб побувати в найцікавіших місцях і закрити цю тему - польські Татри не дуже великі.