Хм... Моя поезія?
Цікава сталася сьогодні ситуація. Були у батьків (власне у батька, бо мами вже нема :-( ) Випадково натрапили на мій старий зошит, де я записував власні вірші і пісні коли мені було 19... 22 роки. В 23 я вийшов заміж, тьху, блін, одружився :-) (але я про це вже писав) і тоді вже на деякий час я призупинив свою творчу діяльність. Слава Богу відновив дещо пізніше, і продовжую до сих пір :-)
Так от, донька (про неї я теж нещодавно писав, а ще вона в мене досить різка на висловлювання) вхопила той зошит, і почала читати. Враховуючи, що ті вірші досить наївні (за моїм нинішнім розумінням), я подумав: "ну от зараз вигрібу її коментарями по повній!" Аж бач ні: вона мовчала, і враження було таке, що вона навіть зачиталася! Йо майо! Навіть попросила: "Тато, можна я заберу цей зошит собі?". Ну що ти їй скажеш: "забирай, звісно".
Отакої :-) Я в шоці :-) Напевно у молоді цього віку життєві приоритети приблизно однакові незалежно від історичного періоду.
Дивно? Дивно.
Приємно? Звісно приємно.
Страшно, що дитина стане мене зневажати? Звісно старшно, але якби я не бачив стільки щирості в її проханні - ніколи б не віддав той зошит.