Мюнхен в m-ний, чи навіть n-ний раз
На цей раз їхав «бюджетно» - так, щоб без шику, витративши якомога менше грошей :-) Власне десь так і вийшло: вся триденна поїздка враховуючи авіапереліт, готель, проїзд на міському транспорті, пиво і їжу стала в 300 Євро - супер, як на моє співвідношення ціни і якості :-)
Бюджетні авіалінії (назву не називаю, щоб не виглядало як реклама)
Це я вперше вирішив скористатися Low-cost’ом. В цілому враження непогані. Звісно економлять на всьому. Так, приміром, посадочні талони виписували без зазначення місця - тобто сідай, де знайдеш вільне. Відповідно народ при посадці в літак трохи штовхався - воно і зрозуміло. Годувати в літаку не годували, але всілякі снеки, бутерброди, канапки та різні напої можна було придбати прямо в салоні під час власне перельоту. Щоправда коштувало це захмарних грошей, так, приміром бляшанка 0,33 пива Heineken коштувала 4 Євро (!). Але якщо вже так приспічило - то від голоду і дегідрації не вмреш :-) Знов таки заради економії літак прилітає не в головний Мюнхненський аеропорт, а в якийсь сільський, що в містечку Меммінген за 100 км від Мюнхену. Літак прилітає досить пізно - то було занепокоєння: як же його до Мюнхену діставатися. Але і тут все виявилося на висоті: в аеропорті чекав бусік прямим сполученням до Hauptbahnhof’у. Навіть більше того: незважаючи на 40 хвилинне запізнення літака бусік таки всіх дочекався, що було приємно і дивно водночас. Цікаво було поспостерігати за пасажирами. Порівняно зі звичайними бізнес-рейсами народ більш простий: студенти, пенсіонери, заробітчани. Дивно, але переважно російськомовні…
Готель (дешевий. Ну відносно дешевий :-) )
Скажу відразу: я до таких готелів не звик. Мій вибор це: Гілтон, Ле Мерідіан, ну або ж на крайняк SAS Radisson. Не в сенсі, що я такий крутий - просто найчастіше за кордон я їздю або за рахунок фірми своєї, або ж тієї, що запрошувала :-) Але не все так погано: принаймні це був готель, а не хостел, в якому була хоч і маленька, зате своя кімнатка. Без остраху, що до тебе підселять якогось хропуна, або ж, не дай Бог, пердуна :-) Хоча, звісно, гадючник ще той: розташований поруч з Hauptbahnhof’ом (вокзалом), і тому тут товчеться дофіга «мрачних» типів, переважно молодих, переважно обкурених, і від цього вельми крикливих. Та хоч клопів не було - і то слава Богу :-)
Hofbrauhaus (треба пояснювати що це таке? Ну добре: це найвідоміша Баварська пивниця)
Блін, які вони вбогі, ці німці! Хіба в нас можна побачити людину, яка б тупо прийшла в шинок сама, і тупо дудлила своє пиво, розмовляючи щось сама до себе, і сама до себе всміхаючись або бурмочучи. А тут це за правило! Принаймні в Хофбройхаузі сидить сила силенна старпьорів (та нє, наче не всі такі вже старі…), які щоп’ятьхвилин роблять черговий ковть пива і тупо фтикають. Щось в них явно не альо з менталітетом колективізму - ну покликав би друга з собою, та й пив би з ним - все ж веселіше. Та бач, нема у них друзів. Кажу ж: убогі.
Власне сам Мюнхен
Друзі вже жартують, питають: «ти там випадково не прописався? Занадто часто ти туди їздиш: чого б це?» А й справді: чого? Чого я їду в цей сраний Мюнхен? Чи я шукаю чогось, чого ще не бачив, якісь архітектурні принади? Та ні. Власне я вже давно об’їздив вздовж і впоперек і Баварію в цілому, і Мюнхен зокрема, і бачив набагато більше, ніж більшість місцевих мешканців. Може за якимись історичними відомостями? Знов ні. Вона мене не надто цікавить, та я її і так непогано знаю. За гарним пивом? В гості до друзів, чи родичів? Можливо незначною мірою так, але не це найважливіше. Тоді чому? Я не можу отак враз сформулювати цю дивну мою потребу, але спробую. Врешті за Фройдом: якщо ти не можеш усвідомити своє бажання - спробуй його принаймні виразити словами. Так от: мені здається, ні, я навіть вже впевнений, що в Мюнхен я їду за духом. Так так, саме за ДУХОМ. За настроєм і за атмосферою. Звісно, наразі це вже не те, що було в 1996 році, коли я вперше потрапив в це місто. На той час Київ і Мюнхен (Україна і Німеччина) - були два різних полюси всесвіту, своєрідні небо і земля. Нині відмінності стерлися, ну або майже стерлися, і продовжують неухильно зменшуватись. І тим не менш. Так само, як приміром пітерці, або ж москвичі їдуть в Київ - так само і я їздю в Мюнхен. Лише для того, щоб отримати чергову порцію відчуття СВОБОДИ, ще раз переконати самого себе, що я людина вільна, що я людина Всесвіту, що я врешті взагалі ЛЮДИНА. Це дорогого варте. Причому я усвідомлюю, що якби я постійно жив тут - ці відчуття дуже швидко зійшли б нанівець. Саме тому я не хочу нікуди переїжджати, а просто час від часу навмисне видираю себе зі звичного київського життя, і кидаю себе в інші умови. Смак до життя після цього відчувається якось гостріше, чи що… Дивно? Можливо. Але такий вже я, нічого не можу з собою зробити. В кожного свої таргани в голові, чи не так? :-)))