Виїзд в Сан-Маріно 15.10.2013
Італія залишила після себе неоднозначне враження. Велична помпезна імперська архітектура, руїни великого Риму і на їх фоні величезна маса різноманітної чорноти, яка смітить, спить на картонах і намагається штовхнути на кожному кроці всіляку лабуду (сумки, лазери, крадені телефони і т.д.) . Жаль бере за бабцю Європу, до чого вона себе довела.
Італія найзахідніша країна де я , поки шо, був. Дуже цікавий народ, який веде цікавий спосіб життя. По крайній мірі так видається з моєї точки зору. Ніхто не спішить особливо працювати, таке враження шо італьяшкам ,взагалі , все пофіг. Все життя як вихідний день. Хлібом не годуй тільки дай замутити якусь демонстрацію чи страйк. Ну але , зрозуміло, що це виключно моє ІМХО, і насправді все може і не так. Просто так мені здалось на перший погляд.
Перша зупинка в Любліні і невеличка прогулянка.
Тачкою доїхавши до Варшави зв’язались з нашим старим товаришем Давідом на рахунок вписки. Взагалі, Давід реально охуєнний пацан. Щирий, простий як двері (в найкращому розумінні цього слова) хлопака . Що ,до речі, полякам не дуже притаманно. Не вперше вже нас вписує у Варшаві. Завжди виручає.
Побухавши з Давідом за спотканє зранку рвонули в аеропорт Модлін. Приїхали буквально за пару хвилин до кінця реєстрації , але ,як виявилось, спішили дарма , бо через туман рейс відклали на декілька годин, та і то з Шопена. Через довгу затримку з вильотом в Польщі ми мали всі шанси запізнитись на футбол. З Больоньї ще треба було добратись в Ріміні, а звідти в Сан-Маріно. І все це за якусь годину з чимось. Фіг зна як, але якось встигаєм добігти в поїзд який прямував на Ріміні. Звідти вже таксі в Сан-Маріно (вперше на таксі заїхав з одної країни в іншу). На підході до стадіона зустрічаєм синього в хлам Л-та. Значить ми потрапили за адресою). Запізнившись на гімн потрапляєм на сектор. Пів стадіона - це наші гастери. Десь ближче до краю трибуни розмістилось фанатьйо. Кількість самі дивіться по фото, я хз.
В середині першого тайму приходить якись старий хрєн чи то з ФІФА чи з служби безпеки стадіону і каже шоб ми віддали йому червоно-чорний прапор. Але хлопці докладно йому пояснили, що нахуй -це прямо і трошки направо. На жаль, ще один ЧЧ прапор, який висів збоку десь в кінці трибуни йому з допомогою стюартів ,все ж, вдалось спіздити. Я чесно кажучи навіть зараз точно не пам’ятаю з яким рахунком Україна виграла, тому що табло на стадіоні було відсутнє.Чи то 0-7 чи 0-8. Банки залітали одна за одною, а ми більше думали про то як вибратись з Ріміні хоча б в напрямок Риму де нас вже чекали. Після матчу добрі люди підкинули мене на машині до Ріміні , де я разом з В-ю Ч-ом, М-ом і М-ою відправився в Анкону (там в компанії провтикали пів ночі чекаючи поїзд), а звідти нарешті в Рим.
Там знайшли будівлю Казапаунда в якій нам було забито 4 місця. Хлопець, який відповідає за зв’язки з іноземцями розповів нам правила які тут діють і взагалі про Казапаунд, про їхню двіжуху. Навколо все в стікерах, якихось листівках, на стінах малюнки, фотографії і т.д. На цьому районі, та й ,мабуть, і в усьому місті ,загалом, йде безперервна війна з ліваками. Будівля, в якій тусуються шавки знаходиться в декількох кварталах від Казапаунда. Та ще й крім того всього через два дні має бути багатотисячна демонстрація антіфи і очікуються двіжухи. Кожного дня там є чергові, які змінюють один одного на випадок атаки шавок. Одним словом там свої розклади і перекласти їх на наші реалії дуже тяжко. Взагалі я не буду тут багато писати про те що, я там почув і побачив, бо все таки це їх внутрішні розвали і я ,мабуть, не маю права розголошувати лишню інфу.
Ну а далі, помившись і відпочиши пішли знайомитись з Римом. Місто велике і шумне. Всюди народ, шум, кіпіш. Відстані величезні. Находились ппц. В метро правда можна перескакувати через турнікет і їхати на халяву, але не завжди виходило. Одного разу так перескочивши до нас різко попрямували дві циганки і хотіли штовхнути нам піжджений айфон Епл. Про архітектуру, Колізей, Ватикан, площу св.. Петра і т.д. писати нема сенсу. Те , що це мега рівень ітак ясно і видно на фото. Враження від цього всього псують тільки величезна кількість чурок, косих і негрів, яких там як гною. На деяких вулицях білого чувака ще пошукати треба було.
Дуже здивував стадіо Олімпіко. Я чомусь його не так собі уявляв. Там цілий комплекс побудований ще Мусоліні зі всякими монументами , античними фігурами голих тіпів і всяке таке. Ну теж треба бачити. Важко описати. Дуже незвично.
Ще не можу не написати про місцеву кухню. По-перше рідкого вони взагалі не їдять. Ніякої зупи нема в жодному генделику. Я незнаю як би я жив без шось такого як борщ, солянка і т.д. Точать переважно спагетті з тертим сиром (схоже на моцареллу) і салатом. Піца і лазанья в хачів дуже сподобалась. Пиво Пероні і Моретті теж може бути.
На останній день нашої подорожі ми ,все таки, побачили цей марш пєтухів. Довгий натовп на всю вулицю всяких нєфарів, підлітків, пенсіонерів з транспарантами в руках. На деяких прапорах серп і молот. За всім цим йдуть поліцаї і їдуть прибиральні машини, які по ідеї мають відмивати все, шо обгадять ці демонстранти. Башляє за це все, як ви розумієте, влада міста. Тобто італійські платники податків, яких ще й крім того всього поліція зобов’язує прибрати машини з вулиці щоб шавкам було зручніше йти. Виглядало все це спокійно і мирно.
Отак дивишся на то все і думаєш як один взвод української беркутні за дві сєки дав би всім пизди і загнав на роботу. Але там нє, там демократія. Вже по приїзді додому я на підписці Казапаунда бачив інфу шо якісь рухи ,все таки, були.
Подякувавши і попрощавшись з макаронниками ми рушили додому. У Варшаві сіли в тачку , яка чекала нас на стоянці і спокійно по нормальній дорозі попрямували на неньку.
Ну що ж, наче нічого не забув. Якшо забув, то додам потім. На останок скажу те саме, що кажу завжди. Не втикайте на районі. Катайтесь БЛЕАТЬ !!!
До нових зустрічів на терасах!
Італія найзахідніша країна де я , поки шо, був. Дуже цікавий народ, який веде цікавий спосіб життя. По крайній мірі так видається з моєї точки зору. Ніхто не спішить особливо працювати, таке враження шо італьяшкам ,взагалі , все пофіг. Все життя як вихідний день. Хлібом не годуй тільки дай замутити якусь демонстрацію чи страйк. Ну але , зрозуміло, що це виключно моє ІМХО, і насправді все може і не так. Просто так мені здалось на перший погляд.
Перша зупинка в Любліні і невеличка прогулянка.
Тачкою доїхавши до Варшави зв’язались з нашим старим товаришем Давідом на рахунок вписки. Взагалі, Давід реально охуєнний пацан. Щирий, простий як двері (в найкращому розумінні цього слова) хлопака . Що ,до речі, полякам не дуже притаманно. Не вперше вже нас вписує у Варшаві. Завжди виручає.
Побухавши з Давідом за спотканє зранку рвонули в аеропорт Модлін. Приїхали буквально за пару хвилин до кінця реєстрації , але ,як виявилось, спішили дарма , бо через туман рейс відклали на декілька годин, та і то з Шопена. Через довгу затримку з вильотом в Польщі ми мали всі шанси запізнитись на футбол. З Больоньї ще треба було добратись в Ріміні, а звідти в Сан-Маріно. І все це за якусь годину з чимось. Фіг зна як, але якось встигаєм добігти в поїзд який прямував на Ріміні. Звідти вже таксі в Сан-Маріно (вперше на таксі заїхав з одної країни в іншу). На підході до стадіона зустрічаєм синього в хлам Л-та. Значить ми потрапили за адресою). Запізнившись на гімн потрапляєм на сектор. Пів стадіона - це наші гастери. Десь ближче до краю трибуни розмістилось фанатьйо. Кількість самі дивіться по фото, я хз.
В середині першого тайму приходить якись старий хрєн чи то з ФІФА чи з служби безпеки стадіону і каже шоб ми віддали йому червоно-чорний прапор. Але хлопці докладно йому пояснили, що нахуй -це прямо і трошки направо. На жаль, ще один ЧЧ прапор, який висів збоку десь в кінці трибуни йому з допомогою стюартів ,все ж, вдалось спіздити. Я чесно кажучи навіть зараз точно не пам’ятаю з яким рахунком Україна виграла, тому що табло на стадіоні було відсутнє.Чи то 0-7 чи 0-8. Банки залітали одна за одною, а ми більше думали про то як вибратись з Ріміні хоча б в напрямок Риму де нас вже чекали. Після матчу добрі люди підкинули мене на машині до Ріміні , де я разом з В-ю Ч-ом, М-ом і М-ою відправився в Анкону (там в компанії провтикали пів ночі чекаючи поїзд), а звідти нарешті в Рим.
Там знайшли будівлю Казапаунда в якій нам було забито 4 місця. Хлопець, який відповідає за зв’язки з іноземцями розповів нам правила які тут діють і взагалі про Казапаунд, про їхню двіжуху. Навколо все в стікерах, якихось листівках, на стінах малюнки, фотографії і т.д. На цьому районі, та й ,мабуть, і в усьому місті ,загалом, йде безперервна війна з ліваками. Будівля, в якій тусуються шавки знаходиться в декількох кварталах від Казапаунда. Та ще й крім того всього через два дні має бути багатотисячна демонстрація антіфи і очікуються двіжухи. Кожного дня там є чергові, які змінюють один одного на випадок атаки шавок. Одним словом там свої розклади і перекласти їх на наші реалії дуже тяжко. Взагалі я не буду тут багато писати про те що, я там почув і побачив, бо все таки це їх внутрішні розвали і я ,мабуть, не маю права розголошувати лишню інфу.
Ну а далі, помившись і відпочиши пішли знайомитись з Римом. Місто велике і шумне. Всюди народ, шум, кіпіш. Відстані величезні. Находились ппц. В метро правда можна перескакувати через турнікет і їхати на халяву, але не завжди виходило. Одного разу так перескочивши до нас різко попрямували дві циганки і хотіли штовхнути нам піжджений айфон Епл. Про архітектуру, Колізей, Ватикан, площу св.. Петра і т.д. писати нема сенсу. Те , що це мега рівень ітак ясно і видно на фото. Враження від цього всього псують тільки величезна кількість чурок, косих і негрів, яких там як гною. На деяких вулицях білого чувака ще пошукати треба було.
Дуже здивував стадіо Олімпіко. Я чомусь його не так собі уявляв. Там цілий комплекс побудований ще Мусоліні зі всякими монументами , античними фігурами голих тіпів і всяке таке. Ну теж треба бачити. Важко описати. Дуже незвично.
Ще не можу не написати про місцеву кухню. По-перше рідкого вони взагалі не їдять. Ніякої зупи нема в жодному генделику. Я незнаю як би я жив без шось такого як борщ, солянка і т.д. Точать переважно спагетті з тертим сиром (схоже на моцареллу) і салатом. Піца і лазанья в хачів дуже сподобалась. Пиво Пероні і Моретті теж може бути.
На останній день нашої подорожі ми ,все таки, побачили цей марш пєтухів. Довгий натовп на всю вулицю всяких нєфарів, підлітків, пенсіонерів з транспарантами в руках. На деяких прапорах серп і молот. За всім цим йдуть поліцаї і їдуть прибиральні машини, які по ідеї мають відмивати все, шо обгадять ці демонстранти. Башляє за це все, як ви розумієте, влада міста. Тобто італійські платники податків, яких ще й крім того всього поліція зобов’язує прибрати машини з вулиці щоб шавкам було зручніше йти. Виглядало все це спокійно і мирно.
Click to viewОтак дивишся на то все і думаєш як один взвод української беркутні за дві сєки дав би всім пизди і загнав на роботу. Але там нє, там демократія. Вже по приїзді додому я на підписці Казапаунда бачив інфу шо якісь рухи ,все таки, були.
Подякувавши і попрощавшись з макаронниками ми рушили додому. У Варшаві сіли в тачку , яка чекала нас на стоянці і спокійно по нормальній дорозі попрямували на неньку.
Ну що ж, наче нічого не забув. Якшо забув, то додам потім. На останок скажу те саме, що кажу завжди. Не втикайте на районі. Катайтесь БЛЕАТЬ !!!
До нових зустрічів на терасах!