Виїзд на Варшаву 22. 03. 13. Частина 1. Варшава.
Виїзд у Варшаву на збірну із самого початку обіцяв не бути безпантовим ,оскільки там ми мали зустрітись із нашими старими знайомими з Торуня. Їхали тачкою, тому могли собі дозволити повну свободу в пересуванні. Екіпаж налічував 4 рила : Я, Т-с С-ий, В-тя Ч-еп і В-ик. Точка збору під Арсеном на 700-тці, де наші вже накупили море львівського бухла для Пйотра, але один з пасажирів забув документи, тому ще довелось вертатись до нього на хату за ними. Поки доїхали до Рави, постояли в черзі, поки туда - сюда, пройшли митний і паспортний, то на годиннику вже була 3:15 ночі.
З польської сторони аж до самого Любліна, а може і ще далі такий туман шо то пізда. В деяких місцях їхав не більше 40 км/год. При такому розкладі заїхали у Варшаву ми тільки над ранок і одразу почали наярювати Пйотру (Пікусю). Пйотр був ше в Торуні і дав нам номер тіпа в якого ми мали вписуватись. Ми з ним зізвонились і зустрілись. Хата його була якраз на в'їзді у Варшаву зі сторони Любліна. Чувака звати Давід. Сам він з Торуня , але вчиться у Варшаві в універі. Ну доїжджєючий по-нашому.
Під'їхали ми значить під його хату і стали витягувати з машини свої речі і привезене з України бухло. І тут як на зло до нас на Ауді під'їжджає хазяйка цієї хати, в якої Давід орендує житло і починає дико кіпішувати. Мабуть вона злякалась шо ми набухємся і рознесем їй хату. Одним словом мусили звідти валити в хостел. Давід дуже вибачався перед нами, сказав шо хазяйка зварйована курва, але ради на то не було. Поїхали в хостел. З іншого боку може й добре шо так вийшло. Зекономити на житлі нам може і не вдалось, зате спали як білі люди всі на ліжках зі всіма зручностями і не створювали нікому лишніх клопотів. Тим більше хостел майже в самому центрі. Дійти пішки можна як до центру так і до стадіону.
Запаркувати тачку у Варшаві не таке вже й легке завдання. Вільних місць ніде немає, ще й кругом паркомати. Як із центральної полоси звертав на парковку , то ще жостко підрізав автобус. Заплатили за стоянку і пішли вписуватись в хостел. Поки вписались, поки поїли, покуражились туди-сюди по вулицях Варшави як вже і Пйотр з компанією прибув на вокзал. Пішли ми всі разом з Давідом його зустрічати. Пйотр був разом із своєю жінкою Касьонкою і кентом на ім'я Сіто. Точніше Сіто - це паганяло. Реального його імені ми так і не взнали.
Взагалі Сіто - це окрема історія. Про нього треба писати окремий пост. Я таких персонажів ше не зустрічав. Сіто - це старий кібіц-криміналіст, який в кінці 90-х і середині 00-х в Німеччині крав разом з Пйотром. Всі наші історії про те як ми колись шось там звідкись підрізали, бились з ППС-ніками чи гопніками, сиділи на Мартовича, вписувались в поїзди і стадіони мали блідний вигляд на фоні того як він в 97-му крав шуби в Берліні, зйобував від турків і чіфірував на німецькій зоні. Його вигляд і прикид ,як кажуть, як книжна пише. Лиса башка під 0 і чорна куртка Umbro з капішоном. Якби я знімав кіно про футбольних хуліганів, я б обов'язково використав його прототип.
Поздоровались і пішли бандою назад в сторону хостелу. На той час вже було ппц холодно і почав падати мокрий сніг. Тому не було іншого свалу як набрати закусі в магазині і піти в хостел пити вудку за спотканє).
В процесі спілкування з поляками вони переконали нас в тому, що Варшава то є курва і треба їхати в Торунь. Там є стара архітектура і ціни на все дешевші. Було вирішено завтра одразу після футболу їхати в Торунь до якого 200 км відстані від Варшави. А взагалі слово "курва" було сказано в той вечір приблизно 100500 мільйонів разів. Ще трохи побухавши з торунськими друзяками вийшли з хостелу покуражитись по нічній Варшаві. Потім ,здається, ще був якись клубас, але нічого цікавого там не було.
Зранку пішли платити за парковку і дістати деякі речі з тачки. Всі вікна авто зі всіх сторін були обліплені візитками з номерами місцевих курв. Як видно секс-туризм тут процвітає. Попарити шишку є де.
День матчу вбивали переважно прогулянками по центру Варшави і кабаками. В одному ресторані індійської кухні зустріли українську дівчину Ірину з тернопільської області, яка робила там офіціанткою. Іра люб'язно зробила нам знижку 10% хоча не мала права цього робити. Ще ходили в якись готель де Т-к роздавав всім квитки на матч. Якось так вже і підійшов час до футбола. Ми діставши рози пішли по мосту через Віслу. Тому самому де були двіжухи з москалями на Євро. На другій стороні якого вже вигравав всіма барвами Народовий.
За декілька днів до виїзду по селі пройшлась чутка ніби то нас збирається атакувати Леґія, тому були на стрьомі. Але, або це була звичайна піздьож, або леґіоністи побачили, що з України реального фанатья практично немає, а скакати на всякий скам їм взападло. Якість складу на секторі як завжди провальна. 80-90% це якісь рагулі , які другий раз в житті на футболі і наполегливо з квитком в руках шукали своє місце на секторі, і упорота діаспора типу Майкла Щура. Я, чесно кажучи, навіть не думав , що діаспора це такі далбайоби. Внизу сектора було якихось 20-30 чоловік, які намагались щось завести, але з такою величезною кількістю клоунів говорити про якись нормальний супорт просто не серйозно. Десь в середині першого тайма на секторі з'явився Сіто. Він по всім олдскульним фанатським панятіям вписався на стадіо без квитка.
Що ж до місцевої публіки, то ще в першому таймі за рахунку 1:2 вона ще співала. Але коли вже пропустили третій, то затихла повністю. А під кінець матчу взагалі почали валити зі стадіону. Те що наші виграли на виїзді - це взагалі якись нонсенс. Ну але приємно звичайно. Якби ще не просрали ганебно вдома Чорногорії, то ціни б їм не було. Жодної агресії зі сторони місцевих до українців за весь день я не бачив.
Після футболу як і домовлялись, четверо + Сіто попадали в машину і по навігатору погнали з Варшави в сторону Торуня.
Далі буде ..
З польської сторони аж до самого Любліна, а може і ще далі такий туман шо то пізда. В деяких місцях їхав не більше 40 км/год. При такому розкладі заїхали у Варшаву ми тільки над ранок і одразу почали наярювати Пйотру (Пікусю). Пйотр був ше в Торуні і дав нам номер тіпа в якого ми мали вписуватись. Ми з ним зізвонились і зустрілись. Хата його була якраз на в'їзді у Варшаву зі сторони Любліна. Чувака звати Давід. Сам він з Торуня , але вчиться у Варшаві в універі. Ну доїжджєючий по-нашому.
Під'їхали ми значить під його хату і стали витягувати з машини свої речі і привезене з України бухло. І тут як на зло до нас на Ауді під'їжджає хазяйка цієї хати, в якої Давід орендує житло і починає дико кіпішувати. Мабуть вона злякалась шо ми набухємся і рознесем їй хату. Одним словом мусили звідти валити в хостел. Давід дуже вибачався перед нами, сказав шо хазяйка зварйована курва, але ради на то не було. Поїхали в хостел. З іншого боку може й добре шо так вийшло. Зекономити на житлі нам може і не вдалось, зате спали як білі люди всі на ліжках зі всіма зручностями і не створювали нікому лишніх клопотів. Тим більше хостел майже в самому центрі. Дійти пішки можна як до центру так і до стадіону.
Запаркувати тачку у Варшаві не таке вже й легке завдання. Вільних місць ніде немає, ще й кругом паркомати. Як із центральної полоси звертав на парковку , то ще жостко підрізав автобус. Заплатили за стоянку і пішли вписуватись в хостел. Поки вписались, поки поїли, покуражились туди-сюди по вулицях Варшави як вже і Пйотр з компанією прибув на вокзал. Пішли ми всі разом з Давідом його зустрічати. Пйотр був разом із своєю жінкою Касьонкою і кентом на ім'я Сіто. Точніше Сіто - це паганяло. Реального його імені ми так і не взнали.
Взагалі Сіто - це окрема історія. Про нього треба писати окремий пост. Я таких персонажів ше не зустрічав. Сіто - це старий кібіц-криміналіст, який в кінці 90-х і середині 00-х в Німеччині крав разом з Пйотром. Всі наші історії про те як ми колись шось там звідкись підрізали, бились з ППС-ніками чи гопніками, сиділи на Мартовича, вписувались в поїзди і стадіони мали блідний вигляд на фоні того як він в 97-му крав шуби в Берліні, зйобував від турків і чіфірував на німецькій зоні. Його вигляд і прикид ,як кажуть, як книжна пише. Лиса башка під 0 і чорна куртка Umbro з капішоном. Якби я знімав кіно про футбольних хуліганів, я б обов'язково використав його прототип.
Поздоровались і пішли бандою назад в сторону хостелу. На той час вже було ппц холодно і почав падати мокрий сніг. Тому не було іншого свалу як набрати закусі в магазині і піти в хостел пити вудку за спотканє).
В процесі спілкування з поляками вони переконали нас в тому, що Варшава то є курва і треба їхати в Торунь. Там є стара архітектура і ціни на все дешевші. Було вирішено завтра одразу після футболу їхати в Торунь до якого 200 км відстані від Варшави. А взагалі слово "курва" було сказано в той вечір приблизно 100500 мільйонів разів. Ще трохи побухавши з торунськими друзяками вийшли з хостелу покуражитись по нічній Варшаві. Потім ,здається, ще був якись клубас, але нічого цікавого там не було.
Зранку пішли платити за парковку і дістати деякі речі з тачки. Всі вікна авто зі всіх сторін були обліплені візитками з номерами місцевих курв. Як видно секс-туризм тут процвітає. Попарити шишку є де.
День матчу вбивали переважно прогулянками по центру Варшави і кабаками. В одному ресторані індійської кухні зустріли українську дівчину Ірину з тернопільської області, яка робила там офіціанткою. Іра люб'язно зробила нам знижку 10% хоча не мала права цього робити. Ще ходили в якись готель де Т-к роздавав всім квитки на матч. Якось так вже і підійшов час до футбола. Ми діставши рози пішли по мосту через Віслу. Тому самому де були двіжухи з москалями на Євро. На другій стороні якого вже вигравав всіма барвами Народовий.
За декілька днів до виїзду по селі пройшлась чутка ніби то нас збирається атакувати Леґія, тому були на стрьомі. Але, або це була звичайна піздьож, або леґіоністи побачили, що з України реального фанатья практично немає, а скакати на всякий скам їм взападло. Якість складу на секторі як завжди провальна. 80-90% це якісь рагулі , які другий раз в житті на футболі і наполегливо з квитком в руках шукали своє місце на секторі, і упорота діаспора типу Майкла Щура. Я, чесно кажучи, навіть не думав , що діаспора це такі далбайоби. Внизу сектора було якихось 20-30 чоловік, які намагались щось завести, але з такою величезною кількістю клоунів говорити про якись нормальний супорт просто не серйозно. Десь в середині першого тайма на секторі з'явився Сіто. Він по всім олдскульним фанатським панятіям вписався на стадіо без квитка.
Що ж до місцевої публіки, то ще в першому таймі за рахунку 1:2 вона ще співала. Але коли вже пропустили третій, то затихла повністю. А під кінець матчу взагалі почали валити зі стадіону. Те що наші виграли на виїзді - це взагалі якись нонсенс. Ну але приємно звичайно. Якби ще не просрали ганебно вдома Чорногорії, то ціни б їм не було. Жодної агресії зі сторони місцевих до українців за весь день я не бачив.
Після футболу як і домовлялись, четверо + Сіто попадали в машину і по навігатору погнали з Варшави в сторону Торуня.
Далі буде ..