Клопоти з пам"яттю
Останнім часом з різних причин почали з"являтись матеріали, присвячені політиці пам"яті та історичній політиці. Частково як реакція на завершений період гіперідеологізації історії за пр. Ющенка.
Остання стаття на Захід-неті В. Расевича: популярна, але влучна. Про деякі термінологічні розрізнення, про віктимізацію як мімесис "індустрії Голокосту", про "міністерство правди", про переплетення антисемітизму та копіювання сіоністської політики пам"яті:
Отже, публікуючи такого роду документ, автори вдалися до відвертої маніпуляції з метою «відбілити» діяльність ОУН на початковому етапі Другої світової війни; мовляв євреї заслужили - причини для антисемітизму в українців були. Водночас СБУ хотіла продемонструвати особливий рівень страждань українського народу, коли він (український народ) ще раніше від євреїв виявився жертвою. Про це частково свідчить і політика Президента України В.Ющенка, спрямована на міжнародне визнання Голодомору геноцидом українського народу. Офіційні українські установи, аж ніяк не заперечуючи факту Голокосту, намагалися представити свою історію, як період виключно гонінь та переслідувань, і що за кількістю жертв українці не поступаються євреям. Спроба нерозривно пов’язати Голодомор і Голокост проглядається і в намаганні запровадити адміністративну й кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору і Голокосту. Відведення українцям виключно ролі жертви за умови виключення з їх числа всіх комуністів як не українців та перекладання відповідальності на комуністів-євреїв, є яскравим свідченням маніпуляцій історичною свідомістю та живучості старих антисемітських кліше.
Стаття Грицака з дотепною назвою "Клопоти з пам"яттю" (пор. "Клопоти з Гаррі", мерцем, якого ніяк не можуть позбутись), але місцями неприємним змістом. Наприклад, Грицак вважає, що пакт амнезії в післяфранкістській Іспанії міг би бути хорошим виходом. Нехай це скаже жертвам франкістського режиму, яким вдалося розбити цей пакт тільки десь після 2001 р.
В баченні Грицака, в ідеальній "делюмпенізованій" Україні має скластись історична пам"ять в стилі e pluribus unum. Ніби ця пам"ять в принципі може бути цілісною.
Також нагадую популярну статтю Тімоті Снайдера "Фашистський герой в демократичному Києві" про героїзацію С. Бандери (готується український переклад його книжки про Східну Європу).
Ще текст А. Мотиля на ту ж тему: Difficult Task Defining Bandera’s Historic Role
Відбулась дискусія в Центрі візуальної культури "Політика пам"яті" (там був, скажімо, В"ятрович, але не було мене. Якщо хтось знає, що відбувалось, розкажіть).
Також стаття Віталія Атанасова "Контрреволюція та боротьба за пам"ять", за доповіддю на презентації книжки Данієля Бенсаїда "Більшовизм та ХХІ ст.".
Остання стаття на Захід-неті В. Расевича: популярна, але влучна. Про деякі термінологічні розрізнення, про віктимізацію як мімесис "індустрії Голокосту", про "міністерство правди", про переплетення антисемітизму та копіювання сіоністської політики пам"яті:
Отже, публікуючи такого роду документ, автори вдалися до відвертої маніпуляції з метою «відбілити» діяльність ОУН на початковому етапі Другої світової війни; мовляв євреї заслужили - причини для антисемітизму в українців були. Водночас СБУ хотіла продемонструвати особливий рівень страждань українського народу, коли він (український народ) ще раніше від євреїв виявився жертвою. Про це частково свідчить і політика Президента України В.Ющенка, спрямована на міжнародне визнання Голодомору геноцидом українського народу. Офіційні українські установи, аж ніяк не заперечуючи факту Голокосту, намагалися представити свою історію, як період виключно гонінь та переслідувань, і що за кількістю жертв українці не поступаються євреям. Спроба нерозривно пов’язати Голодомор і Голокост проглядається і в намаганні запровадити адміністративну й кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору і Голокосту. Відведення українцям виключно ролі жертви за умови виключення з їх числа всіх комуністів як не українців та перекладання відповідальності на комуністів-євреїв, є яскравим свідченням маніпуляцій історичною свідомістю та живучості старих антисемітських кліше.
Стаття Грицака з дотепною назвою "Клопоти з пам"яттю" (пор. "Клопоти з Гаррі", мерцем, якого ніяк не можуть позбутись), але місцями неприємним змістом. Наприклад, Грицак вважає, що пакт амнезії в післяфранкістській Іспанії міг би бути хорошим виходом. Нехай це скаже жертвам франкістського режиму, яким вдалося розбити цей пакт тільки десь після 2001 р.
В баченні Грицака, в ідеальній "делюмпенізованій" Україні має скластись історична пам"ять в стилі e pluribus unum. Ніби ця пам"ять в принципі може бути цілісною.
Також нагадую популярну статтю Тімоті Снайдера "Фашистський герой в демократичному Києві" про героїзацію С. Бандери (готується український переклад його книжки про Східну Європу).
Ще текст А. Мотиля на ту ж тему: Difficult Task Defining Bandera’s Historic Role
Відбулась дискусія в Центрі візуальної культури "Політика пам"яті" (там був, скажімо, В"ятрович, але не було мене. Якщо хтось знає, що відбувалось, розкажіть).
Також стаття Віталія Атанасова "Контрреволюція та боротьба за пам"ять", за доповіддю на презентації книжки Данієля Бенсаїда "Більшовизм та ХХІ ст.".