живий
Дякую тобі Боже, що маю слух!
Це був один з тих незабутніх вечорів, заради таких от вечорів ми і живем, коли енергії прилив підіймає тиск при цьому залашаючи душевний спокій і вмиротворення.
До Лялькового театру прийшов майже за годину до початку концерту, зал був вже більш ніж на половину повен. Я впізнаю знайомі обличчя, посмішки, слова, запахи. "На манеже одни и теже" Коли я в такому оточенні, відчуваю себе повнішим, причетнішим. Підсилюють емоції мені дорогі люди, які поруч зі мною і переживають теж саме.
До початку виступу я розглядав потріскані стіни старого лялькового театру, стару стелю, штукатурка якого жовтіла і лущилась, погрожуючи впасти от-от комусь на голову, плями на стелі вказували на те, що дах потребує ремонту. Старенькі, пошарпані стільці, рипіли але, навіть своїм потертим виглядом, вони могли б дати фори любому сучасному металево-пластиковому стільцю.
Вимикається світло, все розпочинається...Хоч я і прийшов на джаз, мене порадувала перша частина концерту, як бонус, до очікуваного мною виступу, Інструментальний оркестр і хор, виконували Різдвяні композиції різних країн: Америка, Німетчина, Франція, Італія, Польща та інші. Все було яскраво, голосно, барвисто, і душевно, виникало враження, що потрапив на якийсь приватний корпоратив, всі розслаблені, відкриті. Час пролетів непомітно і за оваціями навіть не було чути дзвінка на антракт. Мені подобається така атмосфера. Купа людей переживають те ж саме, що і ти, всі вони причетні до сьогоднішнього вечора і вже не важливо чи ти глядач, співак, чи музикант - Ти учасник дійства, а значить ти свій. Ще перед початком концерту, парадний вхід до театру був зачинений, тому всі тусили в середені, ці розмови в антракті, просто як клуб знайомств, як сальса, в якій потрібно постійно міняти партнера, тільки но відчуєш потребу у наступній, слідуючій емоції. Отож тільки но ти привітався з одним, відразу вітаєшся з іншим, завязуєш діалог, а от і третій. потім четвертий і ти вже пішов по руках як і інші по твоїх.
Дзвінок і всі поспішили на свої місця. На сцену вийшов Шоколад, це Львівський гурт, який я не одноразово бачив як дома, так і на Галичині, члени цієї банди не рідко грають окремо один від одного, тому я частенько їх бачив у Дзизі як поодинці так і групою. Солістка, бас гітарист (Андрій. з цим хлопчиною я познайомивсь у Львові, ми курили мою гаванну на 2 поверсі Дзиги і про щось там навіть балакали) Барабанщик ( один з найхаризматичніших музикантів яких мені доводилось бачити), Клавіші,(Волинська дівчинка, яка надала перевагу Галицькій гостинності.)
Виступ Шоколаду, це кавери різдвяних пісень на джазовий манер. Вже з перших акордів я зрозумів, що знаходжусь саме на тому місці де мав би бути... Дивні відчуття, я танув я закривав очі і танув наче сніг. мені ставало так тепло і добре і тільки мурахи будили мене і не давали заснути від задоволення...В той вечір я 10 разів помирав і 11 воскресав. Не буду рівняти з сексом, і ще якимись приємностями. але це було просто незабутньо... Барабанщика знаю ще з Львова, спеціально на його виступи ходив у Дзигу і годинами міг дивитись на те, як він "кохається" зі своїм інструментом. Чесно..мої враження були, як від наркотика, як від світла, від весни. від..блін...мене порвало, я просто стік по стільцю до долу, я взлетів до облупленої стелі, я вже не помічав облич, бачив лише селуети
я відчував вібрацію підлоги..це вибивання ритму сидячих біля мене таких же глядачів і слухачів, мені боліли долоні від аплодисментів, я міг би кричати, але це могло пошкодити цю маленьку екосистему...
Це був один з тих незабутніх вечорів, заради таких от вечорів ми і живем, коли енергії прилив підіймає тиск при цьому залашаючи душевний спокій і вмиротворення.
До Лялькового театру прийшов майже за годину до початку концерту, зал був вже більш ніж на половину повен. Я впізнаю знайомі обличчя, посмішки, слова, запахи. "На манеже одни и теже" Коли я в такому оточенні, відчуваю себе повнішим, причетнішим. Підсилюють емоції мені дорогі люди, які поруч зі мною і переживають теж саме.
До початку виступу я розглядав потріскані стіни старого лялькового театру, стару стелю, штукатурка якого жовтіла і лущилась, погрожуючи впасти от-от комусь на голову, плями на стелі вказували на те, що дах потребує ремонту. Старенькі, пошарпані стільці, рипіли але, навіть своїм потертим виглядом, вони могли б дати фори любому сучасному металево-пластиковому стільцю.
Вимикається світло, все розпочинається...Хоч я і прийшов на джаз, мене порадувала перша частина концерту, як бонус, до очікуваного мною виступу, Інструментальний оркестр і хор, виконували Різдвяні композиції різних країн: Америка, Німетчина, Франція, Італія, Польща та інші. Все було яскраво, голосно, барвисто, і душевно, виникало враження, що потрапив на якийсь приватний корпоратив, всі розслаблені, відкриті. Час пролетів непомітно і за оваціями навіть не було чути дзвінка на антракт. Мені подобається така атмосфера. Купа людей переживають те ж саме, що і ти, всі вони причетні до сьогоднішнього вечора і вже не важливо чи ти глядач, співак, чи музикант - Ти учасник дійства, а значить ти свій. Ще перед початком концерту, парадний вхід до театру був зачинений, тому всі тусили в середені, ці розмови в антракті, просто як клуб знайомств, як сальса, в якій потрібно постійно міняти партнера, тільки но відчуєш потребу у наступній, слідуючій емоції. Отож тільки но ти привітався з одним, відразу вітаєшся з іншим, завязуєш діалог, а от і третій. потім четвертий і ти вже пішов по руках як і інші по твоїх.
Дзвінок і всі поспішили на свої місця. На сцену вийшов Шоколад, це Львівський гурт, який я не одноразово бачив як дома, так і на Галичині, члени цієї банди не рідко грають окремо один від одного, тому я частенько їх бачив у Дзизі як поодинці так і групою. Солістка, бас гітарист (Андрій. з цим хлопчиною я познайомивсь у Львові, ми курили мою гаванну на 2 поверсі Дзиги і про щось там навіть балакали) Барабанщик ( один з найхаризматичніших музикантів яких мені доводилось бачити), Клавіші,(Волинська дівчинка, яка надала перевагу Галицькій гостинності.)
Виступ Шоколаду, це кавери різдвяних пісень на джазовий манер. Вже з перших акордів я зрозумів, що знаходжусь саме на тому місці де мав би бути... Дивні відчуття, я танув я закривав очі і танув наче сніг. мені ставало так тепло і добре і тільки мурахи будили мене і не давали заснути від задоволення...В той вечір я 10 разів помирав і 11 воскресав. Не буду рівняти з сексом, і ще якимись приємностями. але це було просто незабутньо... Барабанщика знаю ще з Львова, спеціально на його виступи ходив у Дзигу і годинами міг дивитись на те, як він "кохається" зі своїм інструментом. Чесно..мої враження були, як від наркотика, як від світла, від весни. від..блін...мене порвало, я просто стік по стільцю до долу, я взлетів до облупленої стелі, я вже не помічав облич, бачив лише селуети
я відчував вібрацію підлоги..це вибивання ритму сидячих біля мене таких же глядачів і слухачів, мені боліли долоні від аплодисментів, я міг би кричати, але це могло пошкодити цю маленьку екосистему...