Тінь Майдану
Гадаю, багатьом із нас останнім часом доводилося стикатися з нерозумінням чи ворожістю знайомих, які не підтримують Майдан. Найприкріше, звичайно, якщо це родичі. Ми сподіваємося, свідомо чи несвідомо, що ті, хто одної крові з нами, виявлять таку саму душевну спільність, і, упевнившись в протилежному, гірко ображаємось. Я знаю, про що мова - мої власні родичі з Одеси та Кривого Рогу дзвонять і говорять такі дурниці ("Влада дбає про нас! Ось, пенсію підняли на двадцять гривень…"), що я вже не знаю, чи заплакати, чи запустити телефоном в стіну. Що ж до інших знайомих чи й випадкових людей, то це витримати легше, проте, коли чуєш садистичні нотки в їхніх судженнях (Час уже їх розігнати! А студенти - що? Самі винні!), то хоч-не-хоч, починаєш закипати.
От що з цими людьми не так?! Невже вони всі, як один, мучили в дитинстві котенят? Чи, може, батько лупив їх дітьми, і тепер вони такі злі? Кілька останніх днів я ходила з цим запитанням, як відомо-хто з писаною торбою, і вельмишановний всесвіт запропонував мені дві відповіді. Одну - езотеричну, іншу - психоаналітичну.
Отже, езотерики бачать це наступним чином. Кожна душа народжується духовно слабкою і повинна пройти довгий шлях випробувань та перероджень, аби здобути належну мудрість. Отож, безжальні люди - то просто "молоді душі", недосконалі не від вродженої паскудності, а від недостатності духовної роботи, яка триває не одне життя. Пояснення це мені симпатичне, і не тому, що я підтримую езотеричні вчення, а тому, що воно дозволяє спокійніше подивитися на людей, які так сильно мене дратують - то просто, мовляв, жорстокі діти, і згодом вони все зрозуміють.
Друге пояснення я прочитала на ФБ-сторінці Завена Баблояна, перекладача та знавця психоаналітичних праць. Він назвав таких людей "тими, що здалися пеклу". Мовляв, люди пристосовуються до того, що їх оточує, поступаючись шматочком моральності заради комфорту та безпеки. Це пояснення також доречне. Пекло, як відомо, - це інші люди. Проте, мені здається, що в усій цій ситуації, а надто в моїй (та і спільній для багатьох нас) емоційній реакції є щось іще.
Ну і, раз уже мова зайшла про психоаналіз, я пригадую, що я ж, насправді, - прихильниця Юнга, а йому ми завдячуємо ідеєю про Тінь - усе те негативне, що містить наша особистість, і все те, що, боячись це визнати, ми проектуємо на інших. Це і приводить мене до висновку: "антимайдан" на Європейській чи в головах наших знайомих, живе і всередині нас самих. Це страх, пасивність, байдужість, невігластво і жорстокість, які властиві нам усім. Вони заздрять киянам, які бісяться з жиру і зносять йолку, а ми, бува, так само заздримо успішнішим за себе і бажаємо їм як не сказитись, так полисіти. Вони хочуть заробити триста гривень, відстоюючи інтереси злочинців, а ми… як часто ми думаємо про те, звідки власне отримує дохід наша фірма чи установа? Вони бояться суперечити керівництву, а ми - на що саме ми можемо піти, якщо хтось почне погрожувати нам чи нашим близьким?
То чи насправді ми такі різні?
"Зрозумійте нас. Дістало!" - висить плакат на барикаді, розташованій лицем до "антимайдану". Так, дуже би хотілося, аби вони зрозуміли - суспільство на загал стало би тоді добрішим та здоровішим. Але небезпека в тому, що не зрозуміємо ми, адже багато в чому нинішня криза завдячує саме нашому нерозумінню того, що сталося в 2010 році. "Антимайдан" - це наша Тінь, це згадка про минуле, а також про те, що може статися знову.
Ліричний відступ. Повертаючись додому, чую розмову молодої пари. "От уже ці дурнуваті майданівці... - скаржиться дівчина своєму супутнику, - Весь час від них багаттям смердить! Мене вже нудить від цього запаху!" Що поробиш, є, значить, серед нас люди, яких нудить від запаху свободи :)