Секс, холера і політика в часи Бакумацу
Це я просто десь чула, що слово «секс» у заголовку привертає увагу до запису :) Хоча дещо все-таки про це діло я нині розкажу, але мова ітиме не так про фізику, як про лірику. :) А власне, про прекрасний японський серіал, який зветься «Джин» (Jin / -仁-). Джин - це не те, що ви подумали, з тоніком, а ім’я головного героя, Мінаката Джина, сучасного нейрохірурга, котрого підступні сценаристи відправили на практику в часи Бакумацу (точніше, в 1862 рік). Не часто історії про «попаданців» виявляються вартими уваги, але тут герої такі зайчики і час такий цікавий, що певну кількість шаблонів жанру цілком можна серіалові пробачити. Крім того, подивившись його, ви дізнаєтесь, як робити трепанацію в домашніх умовах, як отримати пеніцилін з підручних матеріалів, ну і звичайно ж, як гарно і без шкоди для здоров’я провести час у червоних кварталах. :)
ГЕРОЇ
Мінаката Джин - лікар з великою особистою трагедією і сумнівами у власній професійній придатності. Попри те, він - цілком хороший спеціаліст і просто сонечко.
Сакамото Рьома - героїв дружбан і, до того ж, - один з моїх улюблених історичних діячів. Оскільки мова про Бакумацу - період перед- і власне революційний, дехто схильний називати Рьому «японським Леніним». Справді, Рьома - натхненник реформації і автор «Восьми корабельних пунктів» (про «Квітневі тези» ми, гадаю, ще пам’ятаємо :). Але понад тим із Леніним там спільного дуже мало. Рьома - бізнесмен, дипломат, контрабандист і взагалі, нахабна рижа морда. Особисто мій Містер Бакумацу.
Томонага Мікі - героєва кохана. Ну, оскільки вона тоді, а герой - тепер, то в цій історії красуня з’являється хіба як адресат Джинових моральних потерпань :) А зате в серіалі є…
Куртизанка Ноказе - практично копія Мікі. Кажучи «куртизанка» я маю на увазі ойран - повію найвищої категорії в кварталі Йошивара. В героя, звісно, відбувається розрив шаблону :)
а також
Тачібана Сакі - дочка самурая, яка, підглянувши, як герой перевдягається перед операцією, зненацька пристрасно зацікавлюється медициною :)
Ну і, звісно, ціла купа різних хороших людей та історичних особистостей :)
ПРО СЕКС
Отже веселі квартали. А власне, Йошивара, район червоних ліхтарів міста Едо. Якось зовсім не дивно, що послуги новоприбулого лікаря знадобилися саме тут. Не дивно також, що головгер зустрічає там чарівну куртизанку і хоч-не-хоч починає туди вчащати. На регулярні медогляди, певна річ :)
Спершу він, правда, пручався, відбивався, за руки хапався. Чим, звісно, дуже веселив свого нового друга. Той розказує йому про анекдот, де описана якраз подібна ситуація, і з цього почався мій особистий літературно-лінгівстичний квест. Переживши певну кількість цікавих і сумних подій, та ідучи зранку геть з Йошивари, Рьома відзначає, що нині анекдот уже не здається йому смішним. І саме тому мені захотілося з’ясувати, в чому ж тут, власне, сіль.
Ліричний відступ. Крик ворона на сході сонця
Рьома назвав історію «Акегарасу», так і не розказавши її повністю. Я з’ясувала, що пишеться ця назва так: 明烏. А перекладають її у два способи: або «біла ворона» або «крик ворона на сході сонця». Спершу я натрапила на старий фільм, який зветься Akegarasu Yume no Awayuki. Це - така собі японська «Pretty woman», історія про чоловіка, який закохується у повію. Правда хепіенд тут теж чисто японський: в героя закінчуються гроші і, оскільки повія теж уже його покохала, то вони вдвох вчиняють самогубство. Страшно романтично, я вважаю. Але хіба це - анекдот?
Певна річ, щось тут було не те. І вже чисто випадково я натрапила на першоджерело. Виявляється «Акегарасу» - це не анекдот, але класичний твір у жанрі ракуго (свого роду байка). І в оригіналі ця історія справді досить смішна. Був собі, значить, серйозний і порядний молодий чоловік, якого друзі вирішують надурити і, сказавши, що ведуть його до храму, приводять насправді до Йошивари. Дорогою він, бідолашний, іще сподівається на краще. «Який гарний храм! - радіє він, - уже пізно, а стільки прочан!» «Так-так, - регочуть друзі, - А деякі тут моляться так натхненно, що змушені навіть лишитися ночувати!» Ну і так далі. Врешті молодик дізнається, що до чого, але вже пізно тікати, ну і якась талановита повія все ж таки його зваблює. І, звісно, це діло так припадає йому до душі, що зранку його уже практично неможливо відправити додому.
Мої блукання у пошуках правди були спричинені ще і тим, що «воронячі крики» згадуються іще в одній історії ракуго, яка зветься «Три обіцянки». Але про неї я напишу трохи пізніше.
ПРО ХОЛЕРУ
Аби герой, не дай боже, не подумав, що його перипетії обмежаться відвідуванням Йошивари, творці серіалу спеціально для нього підігнали епідемію холери. Хвороба ця з’являлася на острові регулярно і драматично. В довідкових матеріалах згадуються епідемії 1822, 1858, 1862, 1879, 1886, 1890, 1895 років, кожна з яких знищувала від кількох десятків до кількох сотень тисяч осіб. До речі, цікаво, що в листах Чехова Суворіну також згадується епідемія 1890 року: «Японію ми обминули, бо в ній холера; через те я не купив Вам нічого японського, і 500 рублів, виданих мені на закупи, витратив на власні потреби». Не розгубився, словом, російський класик :)
Взагалі, є така думка, що холеру і віспу завезли в Японію іноземці. У всякому разі, одна з епідемій холери сталася там у 1858 році якраз після примусового відкриття торгових портів і стала одним з факторів ослаблення тодішнього уряду, що зрештою і призвело до революції.
Вищенаведена гравюра (автор - Кімура Такедзіро) створена у 1886 році. Таке метафоричне зображення невипадкове - холеру називали іще… егм… проносним тигром. Зі страшним звіром пропонується боротися за допомогою списа-катакама і великої пляшки, на якій написано «ліки від холери». Що мається на увазі, хтозна, бо «препаратом вибору» для лікування холери в ті часи був опіум :)
Отож, наш герой виявляється дуже в тему і епідемію так-сяк вдається подолати. Але, щоб йому й далі не сумувалося, автори мають в запасі для нього бері-бері, сифіліс, пожежу, війну і революцію. Словом, буде весело :)
ПРО ПОЛІТИКУ
Як можна побачити на гравюрі (автор - Цукіока Йошітоші), політичні дискусії в період Бакумацу були досить бурхливими. Зображено тут інцидент біля воріт Сакурада, коли група опозиціонерів примусила тодішнього голову уряду до термінової відставки шляхом декапітації.
Герой серіалу прибуває на місце подій трохи пізніше, але навіть і через пару років спосіб ведення політичних баталій мало змінився. Популярним був такий метод ідеологічної боротьби, як «тенчу», буквально - кара небесна, а власне - політичні убивства. Правда, в цьому фільмі «тенчу» у виконанні Рьоми виглядає, як цирковий номер, коли веселиться навіть запланована жертва, проте такий Рьома був один на всю країну, а вставити свої п’ять копійок хотілося багато кому.
Нашого лікаря, звісно, все це не дуже обходить, але, оскільки він там зазнайомився з різними цікавими діячами, то і інформація йому надходить з перших рук. І все ж таки втручатися він не прагне, окрім одного випадку, який здається йому особливо кричущим. В результаті до восьми історичних корабельних пунктів буде додано дев’ятий… Хоча я і не думаю, що надовго :)
Ну, словом, прорекламувала я серіал, як могла. Сподіваюся, хтось надихнеться подивитися і поділиться враженнями. Єдине, правда, що мене в цьому серіалі дратувало, так це трохи надривна емоційність деяких персонажів. Погана та серія, де герої не збираються групою з трьох-чотирьох осіб, аби поридати. Ну та то не біда, такі старі циніки, як я, можуть в цей час піти заварити собі чаю :) Ну і фінал такий, ну… не те, щоби поганий, але прикрий, як на мою західну свідомість. Хоча, насправді, він там по суті відкритий, тому кожен зможе собі придумати фінал на свій смак.