Невільничі пісні
Зазвичай віршованого стилю я просто не визнаю, бо схильний до висловлювання думок прямою й неприкритою прозою, як то є в Ремарка чи Гемінґвея, замість загадкової багатозначності, що часто межує з пустословстом. Я знаю, що звучить це аж надто катеґорично, і, звісно ж, є виключення (особливо для музики). І ось це й є саме той особливий випадок. Цих слів я раніше не читав, і для них одразу ж знайшлоcя місце в моєму серці.
Невільничі пісні [14]
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Леся Українка, 25.11.1896
Аж хочеться написати музику...
[via revelation_cane]
UPD: от wlodek каже, що цей вірш входив до радянського шкільного курсу, а для мене, хоч я й вчився за совкових (і частково пост-совкових), він виявився відкриттям. Їй-бо, добре, що зараз, а не тоді.
Невільничі пісні [14]
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Леся Українка, 25.11.1896
Аж хочеться написати музику...
[via revelation_cane]
UPD: от wlodek каже, що цей вірш входив до радянського шкільного курсу, а для мене, хоч я й вчився за совкових (і частково пост-совкових), він виявився відкриттям. Їй-бо, добре, що зараз, а не тоді.