Как Малая Россия становилась Украиной
Из работы заведующей кафедрой истории Киево-Могилянской академии Натали Яковенко Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-початку XVIII століття. Київ, 2012. С.27:
Багаторазово вживаючи вислів «Мала Росія», афоніт (Вишенский. -М.Б.), проте, редукує це поняття: в його посланні ним позначено не всю Київську митрополію, простягнуту по Великому князівству Литовському й Польському королівству, а лише її «польську» (українську) частину. Як він пише, йому стало відомо «від Лядської землі, себто Малої Росії», що на її мешканців «напали злі єресі».
С.29,30:
Ностальгія за ширшим, ніж Гетьманат, простором «Малої Росії» помітна і в текстах людей церковного кола. Водночас із них ясно бачимо, що «Малою Росією» вони також вважали не всю Київську митрополію, розтягнуту по Великому князівству Литовському і Польському королівству, а тільки її «польську» (українську) частину. Скажімо, ретельно фіксуючи назви місцевостей, де сталися чуда богородичних ікон, архімандрит Чернігівського монастиря Йоаникій Ґалятовський усі населені пункти Поділля й Галицької Русі, нарівні з містами козацького Гетьманату, де він сам мешкав, називає «Малою Росією», натомість для аналогічних випадків на території Білорусі послідовно використано означник «білоруське місто» чи «місто в Литовському князівстві». Більш того, звужена іпостась «Малої Росії» - як території козацького Гетьманату - проникає навіть у консервативний словник східних ієрархів: у своєму пастирському посланні 1678 року єрусалимський патріарх Досифей звертається до православних «у Малій Росії, Полонії і Литванії». Як бачимо, колишня «Мала Росія» (Київська митрополія) в очах східних ієрархів уже розділена навпіл - на козацьку «Малу Росію» (в складі Росії) та на її польсько-литовську частину (в складі Речі Посполитої).
С.17:
Панегіристи(писавшие генеалогию князей Острожских. - М.Б.) не переймаються історичною точністю. «Земля Руса» постає у їхніх описах як тотожна реаліям кінця XVI - початку XVII століття, себто обіймає руські терени, що входили до складу Польського королівства - Галицьку Русь, Волинь, Київщину, Поділля. Завдяки такому «щепленню» міфу до історії, а того й другого - до тогочасної політико-географічної номенклатури, можна реконструювати сприйняття русинами свого життєпростору як самодостатньої одиниці
С.18:
Ця розбіжність семантики особливо виразно простежується наприкінці XVI століття, коли словом «Роксоланія» послуговуються переважно не православні русини, а їхні симпатики-поляки чи русини-католики. Показово, проте, що і в їхньому сприйнятті територіальний обшир Роксоланії тотожний Русі «Володимирового кореня», тобто його не поширюють на білоруські терени - для них зарезервовано окреслення «Литва» чи «Біла Русь». Для прикладу, уродженець Великої Польщі, згодом люблінський війт Себастян Кльонович у 1584 році присвятив «найяснішому сенатові міста Львова» розлогу поему «Роксоланія», де географія описуваного ним ідилічного простору маркується містами Київщини, Галичини, Волині та Поділля - це Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець, Перемишль тощо.
С.29:
З другого боку, криваві змагання кінця 1650-1670-х років за всі руські території Речі Посполитої («доки сягає руська мова й віра») подеколи отримують ідеологічне обґрунтування в апеляціях до спадщини «руського народу Володимирового кореня», і тоді цей простір урочисто іменується «Малою Росією».
Багаторазово вживаючи вислів «Мала Росія», афоніт (Вишенский. -М.Б.), проте, редукує це поняття: в його посланні ним позначено не всю Київську митрополію, простягнуту по Великому князівству Литовському й Польському королівству, а лише її «польську» (українську) частину. Як він пише, йому стало відомо «від Лядської землі, себто Малої Росії», що на її мешканців «напали злі єресі».
С.29,30:
Ностальгія за ширшим, ніж Гетьманат, простором «Малої Росії» помітна і в текстах людей церковного кола. Водночас із них ясно бачимо, що «Малою Росією» вони також вважали не всю Київську митрополію, розтягнуту по Великому князівству Литовському і Польському королівству, а тільки її «польську» (українську) частину. Скажімо, ретельно фіксуючи назви місцевостей, де сталися чуда богородичних ікон, архімандрит Чернігівського монастиря Йоаникій Ґалятовський усі населені пункти Поділля й Галицької Русі, нарівні з містами козацького Гетьманату, де він сам мешкав, називає «Малою Росією», натомість для аналогічних випадків на території Білорусі послідовно використано означник «білоруське місто» чи «місто в Литовському князівстві». Більш того, звужена іпостась «Малої Росії» - як території козацького Гетьманату - проникає навіть у консервативний словник східних ієрархів: у своєму пастирському посланні 1678 року єрусалимський патріарх Досифей звертається до православних «у Малій Росії, Полонії і Литванії». Як бачимо, колишня «Мала Росія» (Київська митрополія) в очах східних ієрархів уже розділена навпіл - на козацьку «Малу Росію» (в складі Росії) та на її польсько-литовську частину (в складі Речі Посполитої).
С.17:
Панегіристи(писавшие генеалогию князей Острожских. - М.Б.) не переймаються історичною точністю. «Земля Руса» постає у їхніх описах як тотожна реаліям кінця XVI - початку XVII століття, себто обіймає руські терени, що входили до складу Польського королівства - Галицьку Русь, Волинь, Київщину, Поділля. Завдяки такому «щепленню» міфу до історії, а того й другого - до тогочасної політико-географічної номенклатури, можна реконструювати сприйняття русинами свого життєпростору як самодостатньої одиниці
С.18:
Ця розбіжність семантики особливо виразно простежується наприкінці XVI століття, коли словом «Роксоланія» послуговуються переважно не православні русини, а їхні симпатики-поляки чи русини-католики. Показово, проте, що і в їхньому сприйнятті територіальний обшир Роксоланії тотожний Русі «Володимирового кореня», тобто його не поширюють на білоруські терени - для них зарезервовано окреслення «Литва» чи «Біла Русь». Для прикладу, уродженець Великої Польщі, згодом люблінський війт Себастян Кльонович у 1584 році присвятив «найяснішому сенатові міста Львова» розлогу поему «Роксоланія», де географія описуваного ним ідилічного простору маркується містами Київщини, Галичини, Волині та Поділля - це Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець, Перемишль тощо.
С.29:
З другого боку, криваві змагання кінця 1650-1670-х років за всі руські території Речі Посполитої («доки сягає руська мова й віра») подеколи отримують ідеологічне обґрунтування в апеляціях до спадщини «руського народу Володимирового кореня», і тоді цей простір урочисто іменується «Малою Росією».