Украинцы возглавляли обе стороны конфликта
Прокопович намагався цілковито підкорити церкву світській владі. Можливо, в цьому виявлявся вплив протестантизму; принаймні Прокоповича звинувачували в єресі на підставі того, що він нібито запроваджує в російське православ'я лютеранські релігійні практики. За підтримки Петра І переміг Прокопович. Однак для нас у цій боротьбі важливе те, що українці очолювали обидві сторони конфлікту, що українські священики з певністю визнавали Російську Православну Церкву в її цілісності своєю церквою, що вони були кровно зацікавлені в її розвитку та зміцненні.
Таким чином, занепад Української Церкви можна розглядати як подвійний процес: відповідь на потужний зовнішній політичний тиск і добровільний рух всередині самої церкви… Москвофільська фракція існувала в українському православ’ї ще до Хмельниччини. На початок XVIII століття ця фракція стала панівною. Більшість українських священиків, кліру ігуменів і ченців швидко ототожнили себе з Російською Православною Церквою. Якщо вони й мали якісь почуття окремішности, то пожертвували ними заради блага всеросійського православ'я або власної кар'єри. Мало того, ті українці, що займали керівні церковні посади, часто придушували будь-який український партикуляризм. Той самий Синод, у якому домінували українці, понизив митрополита Київського, Галицького і Малої Русі до статусу «архієпископа Київського і Галицького».
У той час як багато представників українського духівництва трималося централістичної точки зору, деякі з них, що залишалися в Україні або до неї поверталися, в різні часи намагалися відновити традиційні елементи. Через те протягом більшої частини XVIII століття точилася боротьба між київськими церковними колами та центральною духовною владою (патріярхом, а пізніше Синодом).» (Зенон Когут. Коріння ідентичности. Студії з ранньомодерної та модерної історії України. Київ, 2004. С. 123,124)
Таким чином, занепад Української Церкви можна розглядати як подвійний процес: відповідь на потужний зовнішній політичний тиск і добровільний рух всередині самої церкви… Москвофільська фракція існувала в українському православ’ї ще до Хмельниччини. На початок XVIII століття ця фракція стала панівною. Більшість українських священиків, кліру ігуменів і ченців швидко ототожнили себе з Російською Православною Церквою. Якщо вони й мали якісь почуття окремішности, то пожертвували ними заради блага всеросійського православ'я або власної кар'єри. Мало того, ті українці, що займали керівні церковні посади, часто придушували будь-який український партикуляризм. Той самий Синод, у якому домінували українці, понизив митрополита Київського, Галицького і Малої Русі до статусу «архієпископа Київського і Галицького».
У той час як багато представників українського духівництва трималося централістичної точки зору, деякі з них, що залишалися в Україні або до неї поверталися, в різні часи намагалися відновити традиційні елементи. Через те протягом більшої частини XVIII століття точилася боротьба між київськими церковними колами та центральною духовною владою (патріярхом, а пізніше Синодом).» (Зенон Когут. Коріння ідентичности. Студії з ранньомодерної та модерної історії України. Київ, 2004. С. 123,124)