Волынь - батьковщина русского регионализма
Из работы доктора исторических наук заведующей кафедрой истории Киево-Могилянской академии Натали Яковенко: Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-початку XVIII століття. Київ, 2012. С.58,59:
Характерні ознаки такого світосприйняття знаходимо й пізніше. Зокрема, такий зміст, на мою думку, можна відчитати у відомій заяві князя Костянтина Вишневецького на Люблінському унійному сеймі 1569 року. Приєднавшись до Польського королівства, Волинь мусить посісти особливе становище, бо, як мотивує князь, «ми є народом так шановним, що жодному народові на світі нічим не поступаємося» [naprzod nic nie damy] (Дневник Люблинского сейми 1569 года. С. 382).
Суголосно з цією заявою звучить і лист рядової волинської шляхти від 29 березня 1569 року, адресований королю: після етикетних реверансів волинці застерігають, аби поляки не силували до унії «нас, людей шановних і в усьому собі рівних вірою і честю» (Mazur К. Nieznana petycja szlachty wolynskiej do krola w dobie sejmu lubelskiego 1569 r. // Соціум. Альманах соціальної історії. Вип. 2. К., 2003. С.56.). Пізніша - аж до середини XVII ст. - завзята боротьба за «наше волинське право» (Див.: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 pp. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. Острог-Львів, 2002. С. 54-70.) вочевидь підтверджує згадане відчуття власної самодостатності. Показовим видається й те, що волинці, які наприкінці XVI - на початку XVII ст. ще час від часу ситуаційно ототожнюють себе з «Україною», навіть у спільній справі - боротьбі з церковною унією, де «руський народ» виступає єдиним фронтом, фіксують себе як окрему одиницю: «на Волині, на Україні, на Поділлі»; «по всій Литві, Русі, Волині й Україні»; «вся Волинь і Україна» (Цитати взято з творів Мелетія Смотрицького «Verificatia newinnosсі» та «Obrona verificaciey» (обидва 1621 року) й «Elenchus pism uszczypliwych» (1622 p.). (Цит. за републікацією: Архив ЮЗР. Ч. І, т. 7. С. 324,376.) тощо. Врешті, як переконливо показав Франк Сисин, саме Волинь у 1630-1640-х роках стане «батьківщиною» руського регіоналізму - корпоративної солідарності та супутньої їй ідеології місцевої еліти (Аналіз відмінностей між природою регіоналізму в Західній Європі та Речі Посполитій і, зокрема, Україні див.: Sysyn F. Е. Regionalism and Political Thought і Seventeenth-Century Ukraine: The Nobility's Grievances at the Diet of 1641II Harvard Ukrainian Studies. 1982. Vol. VI, no 2. P. 167-171.)
Характерні ознаки такого світосприйняття знаходимо й пізніше. Зокрема, такий зміст, на мою думку, можна відчитати у відомій заяві князя Костянтина Вишневецького на Люблінському унійному сеймі 1569 року. Приєднавшись до Польського королівства, Волинь мусить посісти особливе становище, бо, як мотивує князь, «ми є народом так шановним, що жодному народові на світі нічим не поступаємося» [naprzod nic nie damy] (Дневник Люблинского сейми 1569 года. С. 382).
Суголосно з цією заявою звучить і лист рядової волинської шляхти від 29 березня 1569 року, адресований королю: після етикетних реверансів волинці застерігають, аби поляки не силували до унії «нас, людей шановних і в усьому собі рівних вірою і честю» (Mazur К. Nieznana petycja szlachty wolynskiej do krola w dobie sejmu lubelskiego 1569 r. // Соціум. Альманах соціальної історії. Вип. 2. К., 2003. С.56.). Пізніша - аж до середини XVII ст. - завзята боротьба за «наше волинське право» (Див.: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 pp. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. Острог-Львів, 2002. С. 54-70.) вочевидь підтверджує згадане відчуття власної самодостатності. Показовим видається й те, що волинці, які наприкінці XVI - на початку XVII ст. ще час від часу ситуаційно ототожнюють себе з «Україною», навіть у спільній справі - боротьбі з церковною унією, де «руський народ» виступає єдиним фронтом, фіксують себе як окрему одиницю: «на Волині, на Україні, на Поділлі»; «по всій Литві, Русі, Волині й Україні»; «вся Волинь і Україна» (Цитати взято з творів Мелетія Смотрицького «Verificatia newinnosсі» та «Obrona verificaciey» (обидва 1621 року) й «Elenchus pism uszczypliwych» (1622 p.). (Цит. за републікацією: Архив ЮЗР. Ч. І, т. 7. С. 324,376.) тощо. Врешті, як переконливо показав Франк Сисин, саме Волинь у 1630-1640-х роках стане «батьківщиною» руського регіоналізму - корпоративної солідарності та супутньої їй ідеології місцевої еліти (Аналіз відмінностей між природою регіоналізму в Західній Європі та Речі Посполитій і, зокрема, Україні див.: Sysyn F. Е. Regionalism and Political Thought і Seventeenth-Century Ukraine: The Nobility's Grievances at the Diet of 1641II Harvard Ukrainian Studies. 1982. Vol. VI, no 2. P. 167-171.)