Все критикуют русинов 1848 года, но все стараются видеть в них себя
Если более поздние поколения москвофилов ругали русинов 1848 года за их нерешительность провозгласить себя частью единого русского народа, то Иван Франко ругал их за то, что они слишком нерешительно провозгласили себя частью украинской:
Русини знали дуже добре, що їх виступлення як окремої нації, з претензіями на рівноправність, буде сіллю в оці полякам, буде вважатися ними як casus belli.
Замість признати ясно сей стан і відразу розбити всякі ілюзії, русини вважали потрібним весь час 1848 року виступати в кожушині смирного баранчика, який нікому не закаламутить води і нічого не бажає, як тихо-смирно напитися водиці там, де п'ють інші. Розуміється, сим вони нікого не здурили, а лише внесли у власний табір значну дозу деморалізації та непевності, яка швидко потім тяжка помстилася на них, заставивши їх із превеликої скромності та почуття власної нікчемності покинути одиноку ясну думку, висловлену в «Відозві», думку про їх приналежність до окремої українсько-руської нації.
(Іван Франко. Іван Гушалевич // Іван Франко. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Т.35. С.26,27)
Русини знали дуже добре, що їх виступлення як окремої нації, з претензіями на рівноправність, буде сіллю в оці полякам, буде вважатися ними як casus belli.
Замість признати ясно сей стан і відразу розбити всякі ілюзії, русини вважали потрібним весь час 1848 року виступати в кожушині смирного баранчика, який нікому не закаламутить води і нічого не бажає, як тихо-смирно напитися водиці там, де п'ють інші. Розуміється, сим вони нікого не здурили, а лише внесли у власний табір значну дозу деморалізації та непевності, яка швидко потім тяжка помстилася на них, заставивши їх із превеликої скромності та почуття власної нікчемності покинути одиноку ясну думку, висловлену в «Відозві», думку про їх приналежність до окремої українсько-руської нації.
(Іван Франко. Іван Гушалевич // Іван Франко. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Т.35. С.26,27)