Угнетение украинцев с 1950-х гг.
Починаючи з 1950-х років, українська партійна еліта не тільки правила своєю республікою, а й стала молодшим партнером в управлінні Радянським Союзом.
У ці роки «друга радянська республіка», як називали Україну західні оглядачі, уклала з «республікою номер один» (тобто Росією) неофіційний пакт про поділ влади, коли українські еліти вивели свого колишнього багаторічного лідера, першого секретаря компартії України Микиту Хрущова, на вершину московського Олімпу. Зважаючи на те, що в росіян не було своєї компартії, але вони керували всесоюзною комуністичною організацією, українські партійці мали на партійних з’їздах у Москві найбільший виборчий блок. І вони досить управно цим користувалися. Хрущов десятками переводив у Москву своїх українських соратників і ставив їх на керівні посади. Навіть його відлучення від влади (унаслідок кремлівського перевороту 1964 року) лише зміцнило позиції вихідців з України.
Хрущова за партійним штурвалом змінив Леонід Брежнєв, етнічний росіянин з України. Заповнюючи в 1930-х та 1940-х роках реєстраційний бланк члена партії, у графі «національність» він вказав: українець. Ще один виходець з України, Микола Підгорний, став головою Верховної Ради, номінально очоливши державу. Пост глави уряду дістався етнічному росіянину Олексію Косигіну, а після його смерті в кінці 1970-х - Миколі Тихонову, у минулому теж українському чиновнику. Міністр внутрішніх справ і двоє заступників голови КДБ вийшли із брежнєвського клану і також були вирощені українським партапаратом. Навіть після смерті Брежнєва дніпропетровський клан мав залишитися при владі: на роль свого наступника хворий генсек розглядав Володимира Щербицького.
Та після смерті Брежнєва в 1982 році влада в Кремлі перейшла до КДБ, який очолював Юрій Андропов. Той просував до вершин влади Горбачова, котрий, хоч і був наполовину українцем, не мав жодних стосунків ані з партапаратом України, ані з українцями в Москві. Перш ніж Горбачов звільнив Щербицького з посади, яку той обіймав в Україні, він перекрив канали, якими українські чиновники потрапляли в Москву, де набирали політичної ваги. Утративши перспективу продовжити кар’єру в центрі та зазнаючи нападок удома, українська партноменклатура почувалася зрадженою. Колишня угода із союзним центром, укладена за часів Хрущова, - вірність в обмін на повний карт-бланш у всіх домашніх справах і поділ владних повноважень із центром, - більше не діяла, і порушили її не українці(Плохій С.Остання імперія.Занепад і крах Радянського Союзу).
У ці роки «друга радянська республіка», як називали Україну західні оглядачі, уклала з «республікою номер один» (тобто Росією) неофіційний пакт про поділ влади, коли українські еліти вивели свого колишнього багаторічного лідера, першого секретаря компартії України Микиту Хрущова, на вершину московського Олімпу. Зважаючи на те, що в росіян не було своєї компартії, але вони керували всесоюзною комуністичною організацією, українські партійці мали на партійних з’їздах у Москві найбільший виборчий блок. І вони досить управно цим користувалися. Хрущов десятками переводив у Москву своїх українських соратників і ставив їх на керівні посади. Навіть його відлучення від влади (унаслідок кремлівського перевороту 1964 року) лише зміцнило позиції вихідців з України.
Хрущова за партійним штурвалом змінив Леонід Брежнєв, етнічний росіянин з України. Заповнюючи в 1930-х та 1940-х роках реєстраційний бланк члена партії, у графі «національність» він вказав: українець. Ще один виходець з України, Микола Підгорний, став головою Верховної Ради, номінально очоливши державу. Пост глави уряду дістався етнічному росіянину Олексію Косигіну, а після його смерті в кінці 1970-х - Миколі Тихонову, у минулому теж українському чиновнику. Міністр внутрішніх справ і двоє заступників голови КДБ вийшли із брежнєвського клану і також були вирощені українським партапаратом. Навіть після смерті Брежнєва дніпропетровський клан мав залишитися при владі: на роль свого наступника хворий генсек розглядав Володимира Щербицького.
Та після смерті Брежнєва в 1982 році влада в Кремлі перейшла до КДБ, який очолював Юрій Андропов. Той просував до вершин влади Горбачова, котрий, хоч і був наполовину українцем, не мав жодних стосунків ані з партапаратом України, ані з українцями в Москві. Перш ніж Горбачов звільнив Щербицького з посади, яку той обіймав в Україні, він перекрив канали, якими українські чиновники потрапляли в Москву, де набирали політичної ваги. Утративши перспективу продовжити кар’єру в центрі та зазнаючи нападок удома, українська партноменклатура почувалася зрадженою. Колишня угода із союзним центром, укладена за часів Хрущова, - вірність в обмін на повний карт-бланш у всіх домашніх справах і поділ владних повноважень із центром, - більше не діяла, і порушили її не українці(Плохій С.Остання імперія.Занепад і крах Радянського Союзу).