новорічне
І замість "ітогі падвєдьом".
Фабрика зірок.
Або бій за безіменну посадку.
Наша рота отримала завдання зайняти позиції біля посадки номер 8, що біля населенного пункту Н.З. і села Оп.
За три дні до заходу на позиції ротний вибув у відпустку і мене призначили ТВО. Людину яка була у підрозділі аж 2 тижні. Що могло піти не так? Як виявилось - це було не найгірше.
На той момент рота так і не пройшла відновлення після штурму села Ф.К. з командирів взводів був лише я і Костя. Костя після кількох поранень в минулому пішов в отказ, і хоть і намагався командувати. Але при спробі поставити йому задачу поїхати на передній край - втрачав свідомість і казав що не поїде. Тоді я йому співчував. Зараз - просто побрив би на бабки.
Більша частина ГСВ і КВд були солдатами яких призначили на посади "позавчора". В роті було 6 коптерів і жодного пілота. Було 3 бг БМП. На них і покладав надію КБ, а в ітогі, і я. Рівень алкоголізму був середньопіхотний і контрольований. Коли потрібно було - всі були при пам'яті. Ексцеси траплялись, але в результаті самі девіантні особи відсіялись.
Замість виводу в тил на відновлення і навчання, нашу бригаду закинули під Бахмут. Ділянка фронту була не складна і невелика. Але було багато багато але.
Як і на будь-якій важливій ділянці фронту усюди було овер 9000 різних підрозділів і слово "взаємодія" було лише на папері. Але худо бідно контакти встановились. Сусідні організми нашої бригади я +/- знав і діло пішло.
З самого початку ми крепко укріпили лівий фланг (тому що ворог тільки тільки вибив з сусідньої посадки ХХ бригаду), правий фланг тримав сусідній бат. Противник одразу ж ломанувся на нас, але був пижджаний мінометами і сапогами. Нарахувавши до 10 (по іншим даним 38) жмурів, росіяни вирішили що ця посадка їм більше нецікава.
Вони рипнулись на сусіда зправа і за кілька днів змогли майже повністю вибити їх батальйон. Були і полонені і відказніки, окрім загиблих і поранених.
Мої пацани в цей час копошились в посадці. Час від часу відгрібаючи пізди від арти і АГСів. Потихеньку з'являлись відказніки. Рота була неукомплектована і в нас кидали новачків після учєбки, які одразу ж попадали на передову. Частина з них сходу писала рапорти на відмову. Хтось уходив в отказ після того як промерз, або після перших обстрілів. Але найбільшою проблемою було те, що вони нічого не вміли, навіть толком стріляти. Не кажучи вже про кемпінгову підготовку. Командири відділень і солдати лінувались копати окопи. І не було командирів взводів які б спонукали їх це робити. А мене на всіх не вистачало. Я спершу пробив всі дороги на позиції, завів людей, потім пробив дороги для бмп і почав пояснювати екіпажам цілі і їх ВП.
За ці 10 чи 14 днів я майже не спав, майже не їв і постійно був в русі. Майже обійшлось без ЧП, що мене постійно радувало. Дуже сильно рятувала БМВ, справна надійна конячка не підвела мене жодного разу, окрім хіба заднього склоочисника, але пішов він нахуй.
З помилок яких я припустився - я зкинув всю тилову роботу на ГСР і Старшину. А потрібно було ділити бойову роботу з ГСР. Часто було що дорогу на позиції знав лише я, і вести УРАЛ з лісом доводилось мені, БК - теж я. Вдень на позицію не заїдеш - помреш. Тому бувай ніченька, я не спатиму з тобою. З іншого боку, в роті більше не було притомних людей які могли б працювати з картою. Під кінець цього турне кілька таких людей вивчилось, але, як і делегування задач, це вже було запізно.
Всі дороги я малював людям на карті, але всі вони в перший раз боялись їхати самі. Та й людей які вміли нею користуватись - було катма. Врятував туристичний навігатор, який собі поставили ключові особи в роті і можна було їм хоч пальцем показувати що де і куди.
ВЧІТЬ ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСЦІ БЛЯДЬ!
Інша проблема - лінощі в копанні. Так, холод, так болото. Але копати потрібно. Траншей 0, бліндажі за 10 днів викопати не встигли, ВП нарито мало і бездарно. І нікому цей процес контролювати.
Посеред цього всього блядства прислали нового комвзвода. Мобізякнутий піджак. Який після кількох артобстрілів згадав що в нього є купа корисних справ у госпіталі, у дядька в штабі. Де завгодно тільки не тут. Люди з нього будуть, якщо захоче, але сходу після учєбки в цю залупу - задоволення так собі. Напевно.
Найбільша проблема - ніхто ніхуя не вміє. Придані розрахунки АГС не вміли наводити зброю, ДШКшнік жодного разу не стріляв. Та й саме ДШК було сумним і унилим. Інше ДШК вийшло з ладу, і розрахунок перекваліфікувався у піхоту. Причому один з розрахунку пішов у відказ. Бойові машини... поки якесь ахуєвше падло не пригне на машину і не почне командувати - ніхуя не буде. Шлємофонів як правило 2. Як командувати машиною в таких умовах знає певно лише господь бог. Це при умові що є зв'язок.
Постійний потік новачків. Абсолютно втрачається розуміння хто з твого підрозділу, а хто ні. Бойове злагодження, ні, 28а бригада вище цього. Йди в посадку і воюй.
Що могло піти не так при таких розкладах? Ну, наприклад, все.
Настала черга нашого правого флангу.
Вагнер, чи ще яка залупа тут обітає, вибрала досіть вірну тактику. Позиція яка їх цікавить починає постійно бодритись мінометами і АГСами. Потім йде пробний штурм. На нього кидають зазвичай "м'ясо". Ті на характері йдуть і гинуть. Після чого інтерес до позиції або втрачається, або навпаки - підсилюється. Кілька днів лізе "м'ясо". І позиція бодриться. Виясняються всі шляхи підходу/підвозу, вогневі. Ні, "м'ясо" це не червоноармійське УРААААА через поле. Це люди які досить грамотно зближуються невеликою групою і намагаються штурмувати. Але їм не надається стільки підтримки вогнем скільки на фінальний штурм.
І потім починається фінальний штурм. На нього йдуть толкові хлопці, які розуміють що роблять. Позиція бодриться мінометами і АГСами. Потім ті підлазять і вступають в СіКуБе з захисниками. А там вже залежить від характеру.
Якщо штурмуючі несуть втрати, їх підміняє інша група, а ця уходить в тил. Поки йде така ротація - позицію розносять артою.
Весь процес контролюється з коптерів.
Найкращий захист від цього - виїхати бехою і розхуярити атакуючих тридцяткою з закритої чи відкритої ВП. Під коректуру. Але БМП зломані, чи екіпажі не готові. Резерв не підійде (йти через поле, чи посадку, і їх підхід не лишиться непоміченими і їх просто зженуть артою. Або просто сцються. І якщо наші вогневі засоби не влучають нормально - атакуючі виб'ють піхоту. Як би та не зарилась і не відбивалась. Питання в тому скільки штурмів піхоті вдасться відбити.
Перед штурмом прилетіла мінка і затрьохсотила одного солдата. Ми підігнали БМП, обхуярили сусідні посадки 30ю. Зарулили на евакуацію. Бійці так і не змогли засунути пораненого в беху щоб закрити десант. Рушили так. В ітогі він випав вже в жовтій зоні. Беха розвертаючись роззулась. Поки взували беху - ми найшли пораненого і ні в кого не було нош. Ні на навколишніх позиціях, ні в медиків. Ні в кого. Знайшли одіяло і поволокли пораненого через яр. Поки він лежав - схопив переохолодження. На додачу до осколкового поранення голови. Я ще бігав намагався позичити карємат в когось, але 60ка жилила його дати. Накрив клєйонкою і під сраку поклав свій піджопнік. Ніхто вам не допоможе на війні. Окрім тих кому на вас не похуй. Зараз він в комі. Сподіваюсь що виживе. За цей епізод мені соромно, і ще я злий на солдатів що вшістьох не можуть нормально перенести пораненого.
Там же я віддав на переноску 300 свого ременя. Хороший був магпулівський ремінь.
П.С.: боєць вийшов з коми. Має жити. А ремінь вже подарувала Пташечка.
І ось почався штурм. Перший штурм почався з обіду. Лінива пальба, закидання з мінометів і АГСів. Перша група атакуючих майже вся крякнула від нашої арти. Жменька їх здохла і так і лежала біля розриву від міни.
Решта постріляла і підійшла до нашої позиції. Піхота відступила до сусідів, але вогонь не припинявся і росіяни вирішили спробувати пізніше.
Один з моїх бійців отримав осколкове поранення в голову. Як в хуйовому кіні, за кілька днів до цього він показував фотки своєї дружини і дитини. А потім осколок влучив йому у брову. Ще деякий час він лежав і хрипів, але евакуацію ми провести не могли доки ділюга не вляжеться. Коли добрались до позиції - він вже був мертвий. Ми загрузили тіло на бмп і поїхали.
Тут я впершу зіштовхнувся з лютим засциканством всього і вся. Резерв що мав підійти (1км пішки). Цілий день шукав дорогу. Поки КБ їх за шкірку до мене не привів, і я не повів їх на позицію вночі. І йти вони туди хотіли так, як голодний - срати. І тільки стало світло - вони втекли. Прикомандировані розвідники сіли сракою на менш обстрілювану частину опорніка і йти на більш небезпечну відмовилися, мотивуючи це "своїми задачами". В ітогі на початок основного штурму на правому флангу було хуй да ніхуя людей.
Вражина взяла день на підготовку. В нас же видався день підвозу бк і ротації людей. Наступний ранок почався з шітсторму який тривав аж до ночі.
Зав'язалась перестрілка на правому флангу і всі свято вірили що це свої палять у своїх. Дронщики божились що там врага нема. Мої кричали що правий фланг вони вже кинули. На лівому флангу стояла 60ка, яка на всякий случай вже упиздила. Наша рота (а фактично - 33 бійця) лишилась в посадці сама.
Мене розбудив (вгадайте хто ніч не спав, а, а?!) ротний і каже - сходи політай. Що там за хуйня твориться. Він якраз повернувся з відпустки, і перемістив КСП ближче. Це і врятувало нас, як виявилось. Бо був стійкий звязок.
Я вхопив дрон і виліз на горбака. Політав, побачив купку відступаючої піхоти - наш третій взвод йшов з позицій. І тут метрах в 15 від мене впала ляпка. Походу 122мм снаряд. Я трошки взбодрився і перемістився в окопчик неподалік. Тут якраз дійшов боєць з 3го взводу і каже що один з його людей мертвий, і що росіяни вже зайняли їх позицію.
Я знов злетів і побачив як група зачистки весело дєрібанить наші бліндажики. Поруч йшли штурмовики. А перед ними повз один з моїх солдатів. Подальша його доля невідома, але підозрюю що він мертвий. І тут то треба було дронщику вийти в ефір і пиздануть шо "ми аблєталі, і нікаво там нєт". Я йому нагнув хуїв, дав координати атакуючої групи і порадив ще раз політати. Арта почала працювати по атакуючим. Але неефективно. На прикритті було 3 АГСи. Стріляти вмів лише один розрахунок. І саме їх АГС вибухнув, навідник отримав поранення. В результаті АГСи стріляли в нікуди.
СПГ зламався за день до цього і з розваги вибув. А міномети нікуди не попадали. З трьох бг БМП лишилась лише одна, в якій не працювала сітка прицілу. І тиск масла постійно падав. Але вона вирушила до нас на допомогу.
По дорозі по ній в'єбали касєтніком і пакєт града, але бронячка доїхала. Я вже думав запригнути на машину, аж мєхвод закричав що машина кипить і їй потрібен деякий час щоб охолонути. Броня зарулила в капонір поруч. А я продовжив літати коптером.
Прибув резерв. Група розвідників. Я їм показав де штурмуючі, і всі стали чухати голову як туди дійти. Через поле йти ніхто не хотів. Та й навряд би в них то вийшло.
На наших позиціях вже було багато 300 і треба було робити евакуацію. БМП охолола і ми вирішили спробувати. Виїхали на вогневу позицію і почали хуярити в посадку. Приціл не робить, стабілізатори живуть своїм життям, але машина вистріляла майже все своє БК. Спробували рушити за пораненими, але бичок рикнув і заглох нахуй. Я віддав наказ кинути машину. Поруч ляпало, але на від'єбись. Ми заховались в посадку. Ротний почав шукати нову машину для евакуації. А я продовжив літати. Один з моїх коптерів хитрий штурмовик збив. Кількість поранених збільшувалась. Справи наші стали з "так собі" - хуйовими.
Через деякий час прибула наступна БМП (з 3ї роти), БРМка розвідників не доїхала і зламалась.
Я підійшов до навідника, поставив йому задачу ще раз обробити посадку. Мій опнав сів його підкоригувати. Машина рушила. Стала неподалік нашої заглогшої бронячки і почала стріляти. На другій черзі вже класично стався клин. І опнав почав істерично верещати що треба вшиватись звідти. Мєхвод ломанувся через ліс. Їхав по бойовому (бо страшно сонечку). Зламав одне дерево, друге. На третьому беха заглохла. Екіпаж виліз з машини і побіг в бліндаж. Я їх покликав до себе. Виматюкав і спитав чи хочуть вони їхати в ту посадку. Їхати ніхто не хотів. Я їм сказав що машину я в них позичу, поведе мій екіпаж. Вони проти не були.
Ще був план посадити на машину резерв, заїхати в бочину атакуючим і влаштувати сікубе в лісі. Але БМП не мала зв'язку. А без керування машиною і її вогнем ми б желєзно получили б пізди. Резерв був не проти спробувати, але, на мою думку, діло пахло пісюнами.
Тому я вирішив зробити лише план мінімум. ПКТ не працював. В башту я посадив кулеметника з резерву. І ми рушили за 300ми. По дорозі по нам уєбав ПТУР, але промазав. Арта теж не зачепила нас. Ми приїхали на позицію і почався двіж паріж з прикриттям і евакуацією. Я проєбав і машина стала строго вздовж посадки. Треба було завернути носом до посадки. Тоді б опнав зміг би шинкувати і посадку теж. А так, він лише бив вздовж посадки, відбиваючи настрій комусь вискочити і постріляти по нам з поля.
Беха обростала пораненими.
З посадки вибіг долбойоб і йобнув по нам з РПГ. Кулеметник його підстрелив. Граната впала метрів за 50 від нас і рвонула. Піфпаф продовжувався, вражина втрачала інтерес до пальби. Кулемет заклинив і кулеметник взяв автомат опнава. Я вхопив ПК і розклинив його. Лишалось десь 50 набоїв у лєнті. Коли хапав ПКМ - обпалив руки і спалив кльові флісові рукавички. Кілька раз кулемет заклинив і в мене, але я його розклинював і стріляв далі.
Коли всі були на місці - беха відкотилась назад і рушила до точки евакуації. По дорозі по нам знов уєбав ПТУР і знов промазав. Тра їх розрахунку дати грамоту за хуйову стрільбу.
Всі мої магазини попадали в люк. Потім, думаю, найду.
На проміжній точці до нас підсів екіпаж бехи, згрузили кулеметника, перепакували поранених і рушили далі. Здивував один легкий 300й. Він тримався руками за брєвно і ногами вперся в десант. Так і проїхав півтора км. Отчаяний паря. Під'їхали до переправи через канал. Згрузили 300х. Поки медики волокли ноші - бійці перетягували турнікети і накладали бандажі. Я заліз в старшого стрілка і почав шукати свої магазини. Нас ліниво обстрілювали, але треба було знайти свої пусті магазинки. Мій екіпаж вже зліз з машини. До мене в люк нагнувся оригінальний мєхвод і каже - та потім найдеш магазіни. Я сказав йому що йде він нахуй, я йому зараз їбало навалю. Сцикуну. Він од мене од'єбався. Я знайшов своє, витяг кілька лєнт на пк (жижі по дніщу плавало піздєц) і зліз з машини. Всі були при ділі.
Мій главсєржант вже не міг сам йти і чекав на ноші. Він отримав поранення сідниць і осколок розколов йому каску надвоє.
Тут же вияснилось що поки ми броньою під'їзджали, то ми ОФЗхами нахуярили і по врагам і по своїм. І легко затрьохсотили двох своїх. Упсі упсі. Машина без зв'язку - некерована хуйня.
Я пішов виясняти де ноші. Медики вже бігли з ношами через переправу. Двох важких вже витягли на той беріг. Лишилось найти ноші для мого сєржанта. Під деревом сидів боєць і казав що він походу 300 і йому тра натягнути турнікет. Я наклав йому турнікета. Він завив що занадто туго. Кажу: так і має бути.
Прибіг медик з ношами. Кажу йому - ти керуєш, а мої пацани грузять сержанта. Він: я воділа, я не шарю. Кажу: не їбе, ти керуєш, вони - роблять.
Підійшов до переправи. Хапнули трохи пизди з міномета. Але все норм. Сєржант мій - здоровий дядько, пацанам важко. Поруч в окопі сидить якесь тєло і дрожить від страху. Кажу - піди поможи моїм нести пораненого. Він скулить що йому страшно і нічого він робити не буде. Я взявся за автомат, але згадав що пульок в мене вже нема. Кажу сапьору (якого вивозив з посадки) дай мені свій автомат, я зараз цього підара захуярю. Сапьор мовчки почав знімати автомат з плеча. Підарок побліднів і побіг нести ноші. М - мотивація, або як вивести людину з ступора, без СМС і реєстрації.
Так і закінчився цей бій. Решта нашої піхоти відступила на позиції сусідів. Довго йшли пішки, бо засцяна 60ка не пускала їх через переправу. Потім їх ще, та ж 60ка, взяла в полон і розброїла. Пацанам було похуй, так йти легче. Один з 60ки провів їх на точку евакуації, за що йому окрема дяка.
Ми мали десь 10 чи 13 поранених і 2 вбитих. 1 пропавший безвісти. Андрій. Він за день до цього пішов в отказ, але його переконали забрати рапорт. Краще б не переконували. Враг отримав щонайменше 3х жмурів і 6 поранених. На наступний день більшість штурмовиків затрьохсотила наша арта. Бо позиції мої пацани викопали хуйові. І ховатись росіянам було ніде.
Вже після бою до мене прийшло розуміння, що якби я на характері не повів БМП - за пораненими ніхто б не поїхав. Всі б пили рюмашечку за братанчиків, кляли б комбата і комбріга з Зеленським напару. Але сісти на БМП і заїхати в посадку - ніхто б не наважився. Ніхто тобі не поможе. Резерв не підійде. Броня не приїде.
Царство сцикунів і підарасів.
Я впевнений, що якщо я людей в посадку завів, я їх звідти і маю вивести. Бо як казав Ігнат - ти офіцер, чи хуй?!
Ротний і КБ похвалили. Отпуск поки не дають.
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0SYQqVyXpVDVGXLakv1JcjmhzNwHq41YPZE3Ghm7uLDj9Ba4qeS5tbxVVDuNbHruSl&id=100000817561116
Фабрика зірок.
Або бій за безіменну посадку.
Наша рота отримала завдання зайняти позиції біля посадки номер 8, що біля населенного пункту Н.З. і села Оп.
За три дні до заходу на позиції ротний вибув у відпустку і мене призначили ТВО. Людину яка була у підрозділі аж 2 тижні. Що могло піти не так? Як виявилось - це було не найгірше.
На той момент рота так і не пройшла відновлення після штурму села Ф.К. з командирів взводів був лише я і Костя. Костя після кількох поранень в минулому пішов в отказ, і хоть і намагався командувати. Але при спробі поставити йому задачу поїхати на передній край - втрачав свідомість і казав що не поїде. Тоді я йому співчував. Зараз - просто побрив би на бабки.
Більша частина ГСВ і КВд були солдатами яких призначили на посади "позавчора". В роті було 6 коптерів і жодного пілота. Було 3 бг БМП. На них і покладав надію КБ, а в ітогі, і я. Рівень алкоголізму був середньопіхотний і контрольований. Коли потрібно було - всі були при пам'яті. Ексцеси траплялись, але в результаті самі девіантні особи відсіялись.
Замість виводу в тил на відновлення і навчання, нашу бригаду закинули під Бахмут. Ділянка фронту була не складна і невелика. Але було багато багато але.
Як і на будь-якій важливій ділянці фронту усюди було овер 9000 різних підрозділів і слово "взаємодія" було лише на папері. Але худо бідно контакти встановились. Сусідні організми нашої бригади я +/- знав і діло пішло.
З самого початку ми крепко укріпили лівий фланг (тому що ворог тільки тільки вибив з сусідньої посадки ХХ бригаду), правий фланг тримав сусідній бат. Противник одразу ж ломанувся на нас, але був пижджаний мінометами і сапогами. Нарахувавши до 10 (по іншим даним 38) жмурів, росіяни вирішили що ця посадка їм більше нецікава.
Вони рипнулись на сусіда зправа і за кілька днів змогли майже повністю вибити їх батальйон. Були і полонені і відказніки, окрім загиблих і поранених.
Мої пацани в цей час копошились в посадці. Час від часу відгрібаючи пізди від арти і АГСів. Потихеньку з'являлись відказніки. Рота була неукомплектована і в нас кидали новачків після учєбки, які одразу ж попадали на передову. Частина з них сходу писала рапорти на відмову. Хтось уходив в отказ після того як промерз, або після перших обстрілів. Але найбільшою проблемою було те, що вони нічого не вміли, навіть толком стріляти. Не кажучи вже про кемпінгову підготовку. Командири відділень і солдати лінувались копати окопи. І не було командирів взводів які б спонукали їх це робити. А мене на всіх не вистачало. Я спершу пробив всі дороги на позиції, завів людей, потім пробив дороги для бмп і почав пояснювати екіпажам цілі і їх ВП.
За ці 10 чи 14 днів я майже не спав, майже не їв і постійно був в русі. Майже обійшлось без ЧП, що мене постійно радувало. Дуже сильно рятувала БМВ, справна надійна конячка не підвела мене жодного разу, окрім хіба заднього склоочисника, але пішов він нахуй.
З помилок яких я припустився - я зкинув всю тилову роботу на ГСР і Старшину. А потрібно було ділити бойову роботу з ГСР. Часто було що дорогу на позиції знав лише я, і вести УРАЛ з лісом доводилось мені, БК - теж я. Вдень на позицію не заїдеш - помреш. Тому бувай ніченька, я не спатиму з тобою. З іншого боку, в роті більше не було притомних людей які могли б працювати з картою. Під кінець цього турне кілька таких людей вивчилось, але, як і делегування задач, це вже було запізно.
Всі дороги я малював людям на карті, але всі вони в перший раз боялись їхати самі. Та й людей які вміли нею користуватись - було катма. Врятував туристичний навігатор, який собі поставили ключові особи в роті і можна було їм хоч пальцем показувати що де і куди.
ВЧІТЬ ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСЦІ БЛЯДЬ!
Інша проблема - лінощі в копанні. Так, холод, так болото. Але копати потрібно. Траншей 0, бліндажі за 10 днів викопати не встигли, ВП нарито мало і бездарно. І нікому цей процес контролювати.
Посеред цього всього блядства прислали нового комвзвода. Мобізякнутий піджак. Який після кількох артобстрілів згадав що в нього є купа корисних справ у госпіталі, у дядька в штабі. Де завгодно тільки не тут. Люди з нього будуть, якщо захоче, але сходу після учєбки в цю залупу - задоволення так собі. Напевно.
Найбільша проблема - ніхто ніхуя не вміє. Придані розрахунки АГС не вміли наводити зброю, ДШКшнік жодного разу не стріляв. Та й саме ДШК було сумним і унилим. Інше ДШК вийшло з ладу, і розрахунок перекваліфікувався у піхоту. Причому один з розрахунку пішов у відказ. Бойові машини... поки якесь ахуєвше падло не пригне на машину і не почне командувати - ніхуя не буде. Шлємофонів як правило 2. Як командувати машиною в таких умовах знає певно лише господь бог. Це при умові що є зв'язок.
Постійний потік новачків. Абсолютно втрачається розуміння хто з твого підрозділу, а хто ні. Бойове злагодження, ні, 28а бригада вище цього. Йди в посадку і воюй.
Що могло піти не так при таких розкладах? Ну, наприклад, все.
Настала черга нашого правого флангу.
Вагнер, чи ще яка залупа тут обітає, вибрала досіть вірну тактику. Позиція яка їх цікавить починає постійно бодритись мінометами і АГСами. Потім йде пробний штурм. На нього кидають зазвичай "м'ясо". Ті на характері йдуть і гинуть. Після чого інтерес до позиції або втрачається, або навпаки - підсилюється. Кілька днів лізе "м'ясо". І позиція бодриться. Виясняються всі шляхи підходу/підвозу, вогневі. Ні, "м'ясо" це не червоноармійське УРААААА через поле. Це люди які досить грамотно зближуються невеликою групою і намагаються штурмувати. Але їм не надається стільки підтримки вогнем скільки на фінальний штурм.
І потім починається фінальний штурм. На нього йдуть толкові хлопці, які розуміють що роблять. Позиція бодриться мінометами і АГСами. Потім ті підлазять і вступають в СіКуБе з захисниками. А там вже залежить від характеру.
Якщо штурмуючі несуть втрати, їх підміняє інша група, а ця уходить в тил. Поки йде така ротація - позицію розносять артою.
Весь процес контролюється з коптерів.
Найкращий захист від цього - виїхати бехою і розхуярити атакуючих тридцяткою з закритої чи відкритої ВП. Під коректуру. Але БМП зломані, чи екіпажі не готові. Резерв не підійде (йти через поле, чи посадку, і їх підхід не лишиться непоміченими і їх просто зженуть артою. Або просто сцються. І якщо наші вогневі засоби не влучають нормально - атакуючі виб'ють піхоту. Як би та не зарилась і не відбивалась. Питання в тому скільки штурмів піхоті вдасться відбити.
Перед штурмом прилетіла мінка і затрьохсотила одного солдата. Ми підігнали БМП, обхуярили сусідні посадки 30ю. Зарулили на евакуацію. Бійці так і не змогли засунути пораненого в беху щоб закрити десант. Рушили так. В ітогі він випав вже в жовтій зоні. Беха розвертаючись роззулась. Поки взували беху - ми найшли пораненого і ні в кого не було нош. Ні на навколишніх позиціях, ні в медиків. Ні в кого. Знайшли одіяло і поволокли пораненого через яр. Поки він лежав - схопив переохолодження. На додачу до осколкового поранення голови. Я ще бігав намагався позичити карємат в когось, але 60ка жилила його дати. Накрив клєйонкою і під сраку поклав свій піджопнік. Ніхто вам не допоможе на війні. Окрім тих кому на вас не похуй. Зараз він в комі. Сподіваюсь що виживе. За цей епізод мені соромно, і ще я злий на солдатів що вшістьох не можуть нормально перенести пораненого.
Там же я віддав на переноску 300 свого ременя. Хороший був магпулівський ремінь.
П.С.: боєць вийшов з коми. Має жити. А ремінь вже подарувала Пташечка.
І ось почався штурм. Перший штурм почався з обіду. Лінива пальба, закидання з мінометів і АГСів. Перша група атакуючих майже вся крякнула від нашої арти. Жменька їх здохла і так і лежала біля розриву від міни.
Решта постріляла і підійшла до нашої позиції. Піхота відступила до сусідів, але вогонь не припинявся і росіяни вирішили спробувати пізніше.
Один з моїх бійців отримав осколкове поранення в голову. Як в хуйовому кіні, за кілька днів до цього він показував фотки своєї дружини і дитини. А потім осколок влучив йому у брову. Ще деякий час він лежав і хрипів, але евакуацію ми провести не могли доки ділюга не вляжеться. Коли добрались до позиції - він вже був мертвий. Ми загрузили тіло на бмп і поїхали.
Тут я впершу зіштовхнувся з лютим засциканством всього і вся. Резерв що мав підійти (1км пішки). Цілий день шукав дорогу. Поки КБ їх за шкірку до мене не привів, і я не повів їх на позицію вночі. І йти вони туди хотіли так, як голодний - срати. І тільки стало світло - вони втекли. Прикомандировані розвідники сіли сракою на менш обстрілювану частину опорніка і йти на більш небезпечну відмовилися, мотивуючи це "своїми задачами". В ітогі на початок основного штурму на правому флангу було хуй да ніхуя людей.
Вражина взяла день на підготовку. В нас же видався день підвозу бк і ротації людей. Наступний ранок почався з шітсторму який тривав аж до ночі.
Зав'язалась перестрілка на правому флангу і всі свято вірили що це свої палять у своїх. Дронщики божились що там врага нема. Мої кричали що правий фланг вони вже кинули. На лівому флангу стояла 60ка, яка на всякий случай вже упиздила. Наша рота (а фактично - 33 бійця) лишилась в посадці сама.
Мене розбудив (вгадайте хто ніч не спав, а, а?!) ротний і каже - сходи політай. Що там за хуйня твориться. Він якраз повернувся з відпустки, і перемістив КСП ближче. Це і врятувало нас, як виявилось. Бо був стійкий звязок.
Я вхопив дрон і виліз на горбака. Політав, побачив купку відступаючої піхоти - наш третій взвод йшов з позицій. І тут метрах в 15 від мене впала ляпка. Походу 122мм снаряд. Я трошки взбодрився і перемістився в окопчик неподалік. Тут якраз дійшов боєць з 3го взводу і каже що один з його людей мертвий, і що росіяни вже зайняли їх позицію.
Я знов злетів і побачив як група зачистки весело дєрібанить наші бліндажики. Поруч йшли штурмовики. А перед ними повз один з моїх солдатів. Подальша його доля невідома, але підозрюю що він мертвий. І тут то треба було дронщику вийти в ефір і пиздануть шо "ми аблєталі, і нікаво там нєт". Я йому нагнув хуїв, дав координати атакуючої групи і порадив ще раз політати. Арта почала працювати по атакуючим. Але неефективно. На прикритті було 3 АГСи. Стріляти вмів лише один розрахунок. І саме їх АГС вибухнув, навідник отримав поранення. В результаті АГСи стріляли в нікуди.
СПГ зламався за день до цього і з розваги вибув. А міномети нікуди не попадали. З трьох бг БМП лишилась лише одна, в якій не працювала сітка прицілу. І тиск масла постійно падав. Але вона вирушила до нас на допомогу.
По дорозі по ній в'єбали касєтніком і пакєт града, але бронячка доїхала. Я вже думав запригнути на машину, аж мєхвод закричав що машина кипить і їй потрібен деякий час щоб охолонути. Броня зарулила в капонір поруч. А я продовжив літати коптером.
Прибув резерв. Група розвідників. Я їм показав де штурмуючі, і всі стали чухати голову як туди дійти. Через поле йти ніхто не хотів. Та й навряд би в них то вийшло.
На наших позиціях вже було багато 300 і треба було робити евакуацію. БМП охолола і ми вирішили спробувати. Виїхали на вогневу позицію і почали хуярити в посадку. Приціл не робить, стабілізатори живуть своїм життям, але машина вистріляла майже все своє БК. Спробували рушити за пораненими, але бичок рикнув і заглох нахуй. Я віддав наказ кинути машину. Поруч ляпало, але на від'єбись. Ми заховались в посадку. Ротний почав шукати нову машину для евакуації. А я продовжив літати. Один з моїх коптерів хитрий штурмовик збив. Кількість поранених збільшувалась. Справи наші стали з "так собі" - хуйовими.
Через деякий час прибула наступна БМП (з 3ї роти), БРМка розвідників не доїхала і зламалась.
Я підійшов до навідника, поставив йому задачу ще раз обробити посадку. Мій опнав сів його підкоригувати. Машина рушила. Стала неподалік нашої заглогшої бронячки і почала стріляти. На другій черзі вже класично стався клин. І опнав почав істерично верещати що треба вшиватись звідти. Мєхвод ломанувся через ліс. Їхав по бойовому (бо страшно сонечку). Зламав одне дерево, друге. На третьому беха заглохла. Екіпаж виліз з машини і побіг в бліндаж. Я їх покликав до себе. Виматюкав і спитав чи хочуть вони їхати в ту посадку. Їхати ніхто не хотів. Я їм сказав що машину я в них позичу, поведе мій екіпаж. Вони проти не були.
Ще був план посадити на машину резерв, заїхати в бочину атакуючим і влаштувати сікубе в лісі. Але БМП не мала зв'язку. А без керування машиною і її вогнем ми б желєзно получили б пізди. Резерв був не проти спробувати, але, на мою думку, діло пахло пісюнами.
Тому я вирішив зробити лише план мінімум. ПКТ не працював. В башту я посадив кулеметника з резерву. І ми рушили за 300ми. По дорозі по нам уєбав ПТУР, але промазав. Арта теж не зачепила нас. Ми приїхали на позицію і почався двіж паріж з прикриттям і евакуацією. Я проєбав і машина стала строго вздовж посадки. Треба було завернути носом до посадки. Тоді б опнав зміг би шинкувати і посадку теж. А так, він лише бив вздовж посадки, відбиваючи настрій комусь вискочити і постріляти по нам з поля.
Беха обростала пораненими.
З посадки вибіг долбойоб і йобнув по нам з РПГ. Кулеметник його підстрелив. Граната впала метрів за 50 від нас і рвонула. Піфпаф продовжувався, вражина втрачала інтерес до пальби. Кулемет заклинив і кулеметник взяв автомат опнава. Я вхопив ПК і розклинив його. Лишалось десь 50 набоїв у лєнті. Коли хапав ПКМ - обпалив руки і спалив кльові флісові рукавички. Кілька раз кулемет заклинив і в мене, але я його розклинював і стріляв далі.
Коли всі були на місці - беха відкотилась назад і рушила до точки евакуації. По дорозі по нам знов уєбав ПТУР і знов промазав. Тра їх розрахунку дати грамоту за хуйову стрільбу.
Всі мої магазини попадали в люк. Потім, думаю, найду.
На проміжній точці до нас підсів екіпаж бехи, згрузили кулеметника, перепакували поранених і рушили далі. Здивував один легкий 300й. Він тримався руками за брєвно і ногами вперся в десант. Так і проїхав півтора км. Отчаяний паря. Під'їхали до переправи через канал. Згрузили 300х. Поки медики волокли ноші - бійці перетягували турнікети і накладали бандажі. Я заліз в старшого стрілка і почав шукати свої магазини. Нас ліниво обстрілювали, але треба було знайти свої пусті магазинки. Мій екіпаж вже зліз з машини. До мене в люк нагнувся оригінальний мєхвод і каже - та потім найдеш магазіни. Я сказав йому що йде він нахуй, я йому зараз їбало навалю. Сцикуну. Він од мене од'єбався. Я знайшов своє, витяг кілька лєнт на пк (жижі по дніщу плавало піздєц) і зліз з машини. Всі були при ділі.
Мій главсєржант вже не міг сам йти і чекав на ноші. Він отримав поранення сідниць і осколок розколов йому каску надвоє.
Тут же вияснилось що поки ми броньою під'їзджали, то ми ОФЗхами нахуярили і по врагам і по своїм. І легко затрьохсотили двох своїх. Упсі упсі. Машина без зв'язку - некерована хуйня.
Я пішов виясняти де ноші. Медики вже бігли з ношами через переправу. Двох важких вже витягли на той беріг. Лишилось найти ноші для мого сєржанта. Під деревом сидів боєць і казав що він походу 300 і йому тра натягнути турнікет. Я наклав йому турнікета. Він завив що занадто туго. Кажу: так і має бути.
Прибіг медик з ношами. Кажу йому - ти керуєш, а мої пацани грузять сержанта. Він: я воділа, я не шарю. Кажу: не їбе, ти керуєш, вони - роблять.
Підійшов до переправи. Хапнули трохи пизди з міномета. Але все норм. Сєржант мій - здоровий дядько, пацанам важко. Поруч в окопі сидить якесь тєло і дрожить від страху. Кажу - піди поможи моїм нести пораненого. Він скулить що йому страшно і нічого він робити не буде. Я взявся за автомат, але згадав що пульок в мене вже нема. Кажу сапьору (якого вивозив з посадки) дай мені свій автомат, я зараз цього підара захуярю. Сапьор мовчки почав знімати автомат з плеча. Підарок побліднів і побіг нести ноші. М - мотивація, або як вивести людину з ступора, без СМС і реєстрації.
Так і закінчився цей бій. Решта нашої піхоти відступила на позиції сусідів. Довго йшли пішки, бо засцяна 60ка не пускала їх через переправу. Потім їх ще, та ж 60ка, взяла в полон і розброїла. Пацанам було похуй, так йти легче. Один з 60ки провів їх на точку евакуації, за що йому окрема дяка.
Ми мали десь 10 чи 13 поранених і 2 вбитих. 1 пропавший безвісти. Андрій. Він за день до цього пішов в отказ, але його переконали забрати рапорт. Краще б не переконували. Враг отримав щонайменше 3х жмурів і 6 поранених. На наступний день більшість штурмовиків затрьохсотила наша арта. Бо позиції мої пацани викопали хуйові. І ховатись росіянам було ніде.
Вже після бою до мене прийшло розуміння, що якби я на характері не повів БМП - за пораненими ніхто б не поїхав. Всі б пили рюмашечку за братанчиків, кляли б комбата і комбріга з Зеленським напару. Але сісти на БМП і заїхати в посадку - ніхто б не наважився. Ніхто тобі не поможе. Резерв не підійде. Броня не приїде.
Царство сцикунів і підарасів.
Я впевнений, що якщо я людей в посадку завів, я їх звідти і маю вивести. Бо як казав Ігнат - ти офіцер, чи хуй?!
Ротний і КБ похвалили. Отпуск поки не дають.
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0SYQqVyXpVDVGXLakv1JcjmhzNwHq41YPZE3Ghm7uLDj9Ba4qeS5tbxVVDuNbHruSl&id=100000817561116