Mar 05, 2013 16:27
В моєму житті люди швидко минають, хоч і залишаються в пам'яті надовго. Я виховувала тебе сама і досить довго нікому не хотіла показувати, бо знала, що не зрозуміють. Та одного дня ти виріс, і я вирішила, що прийшов час тобі познайомитись з іншими людьми. І, як не дивно, їхнє нерозуміння мене не злякало, тільки трохи насмішило. Тому я пішла далі, і відкрила тебе найближчим людям. Все йшло досить непогано. Тобі подобалась їхня увага, ти з радістю відповідав на усі запитання і з нетерпінням чекав наступної зустрічі, щоб похвалитись новими досягненнями. А вони в свою чергу щиро тобою захоплювались, деякі не хотіли розлучатись ні на мить..
Вони полюбили тебе, таким, який ти є, а потім починали змінювати. Чогось всім здавалося, що вони краще знають яким ти маєш бути, ким стати. І тоді я подбала про те, щоб один за одним вони почали зникати з нашого життя.
Моя самотність для мене - мій дар і моє прокляття, я вмію нею насолоджуватись, я страждаю від неї сповна. Я можу довіряти людям, але більше не хочу цього робити. Я захищатиму тебе від інших як зможу, бо ти єдине, у що я вірю.