(no subject)

[pulunka]

Я люблю самотність. Іноді так важко бути з людьми, так добре наодинці, з книгами та інтернетом. Без останнього була б тільки з книгами. Їхні герої не живі, за ними можна лише спостерігати, радіти за них сумувати разом з ними, хвилюватись, недолюблювати, наслідувати.. Тільки не можна з ними поговорити. Вони не знають про моє існування, це односторонній зв'язок. Навіть коли я створюю героя, він теж не знає про мене, іноді навіть не хоче коритись мені, своєму Творцеві, тягне сюжет за собою. А я йду за ними, не знаючи куди ми доберемось в кінці. Але кінця немає. Жодного. І навіть якщо буде, ще невдомо чи це справді кінець, адже історію можна продовжувати безкінечно. І навіть смерть - це ще не кінець.

"І тут зійшов до другого я кола
За перше меншого, та від розпук
Кричали душі голосніш довкола." (с)