(no subject)
Як же сумно на дворі. Гола поснула земля з калюжами, які нещодавно були першим грудневим снігом. Цей сум охопив і моє життя. Зовні виглядаючи енергійною всередині я спустошена і втомлена. Шкода, що зимові свята втратили для мене казкову чарівність, яку я спроможна була відчути в дитинстві. Календарні свята перестали приносити відчуття радості. Не хочеться відчувати щастя по плану з олів'є та оселедцем під шубою. Час окреслювати підсумки року: чому навчилась, що зробила, нові дружні стосунки і втрачені. Я втратила те, що звуть "малою батьківщиною". Тепер навряд чи у найближньому майбутньому поїду на Донеччину, бо відтепер в тому краї люди живуть за своїми політичними правилами. Треба поважати їх вибір, проте не можу поважати людей, які вважають за потрібне отримувати постійне грошове підгодовування за рахунок працюючих родичів з огидного для них Києва. Відтепер їх світосприйняття чітко розподіляє "їхню" та "нашу" країни. Дарма, що в "їхній республіці" треба стояти за пачкою макаронів з гуманітарки по шість і більше годин, а пенсію видають по талонах і талон це ще не гарантія, що гроші дадуть. Дарма. Проте канючити гроші на утримання у родичів, які живуть не в "їхній республіці" нормально. Гроші країни "карателів" і "гейропи" не пахнуть, можна і далі прославляти россійскій мір і не рухатись з місця, щоб самостійно вирішувати власні проблеми. Обридло, огидно. Завтра ми з сестрою підемо вибирати подарунки на Новий рік своїм донецьким родичам, бо я перед цим пообіцяла відправити дарунок чотирирічній троюрідній племінниці, яка живе в Горлівці. Мій чоловік категорично проти подібних дарунків, а я не можу не виконати обіцянки, тим більш мені зателефонували і у вкрадливо-наполегливій формі натякнули, що було б дуже і дуже непогано відправити посилку. Дитина ж не винна, що дорослі з якими їй "пощастило" жити не бажають нести громадянську і суспільну відповідальність і залишають дівчинку в жаху артобстрілів. У дітей має буди свято, іграшки та цукерки під ялинкою.