Краса
Коли бачиш красу, головне змогти тоді не думати. Не аналізувати її. Не порівнювати з баченим колись. Не намагатися описати. Не втискати її у такі обмежені рамки себе і свого розуміння. Не розповідати про неї і нею не ділитися. В таку хвилину треба тільки не забувати дихати. Дихати нею. Наповнюватися нею і купатися в ній.
Напевно тому я ніколи не стану фотографом. Коли я бачу живу красу - не можу змусити себе втиснути її в обєктив. Як в релігійній ейфорії я боюся налякати її - красу - зайвим рухом чи думкою. І тоді вона з вдячністю огортає мене з ніг до голови.. і триває. Солодко і ніжно.
Триває