Танці
Він каже мені одягни шпильки і щиро дивується, коли кажу, що такого взуття у мене немає. Просить на мої вуста помади, ну де ж такому знайтися в моїй косметичці. Але я слухняно виконую увесь завчений алгоритм, запропонований звабником-фотографом. Коли сиджу у кріслі і дивлюся прямо в нього крізь його ж обєктив, він як перед звіром лякається і відводить погляд камери. Не дивися так - просить. Скількох ти так фотографував не питаю. Вже тим, що наважився спокушати мене ти мені цікавий. Чому мене? Я ж помітила тебе вперше отут, коли ти вже пройшов складний шлях дзвінків, повідомлень, листів. Випадково знайшла тебе у своїй кімнаті і дивуюся звідки ти тут взявся і чого шукаєш :).
Милі, дивні чоловіки.
Вас із завязаними очима лабіринтами долі ведуть до мене за руки примари ваших інстинктів. Коли зустрічаємося отак сам на сам, ви такі відкриті, такі діти. Тоді ви так схожі на невмілих кавалерів, котрі запрошують до танцю котрусь із дам, наперед знаючи, що в цьому фокстроті чи вальсі нічого не тямлять. Але це їх, це вас не спиняє і в цьому вся краса :).
Чому соромишся мого погляду? Може нарешті бачиш, що не з тим прийшов? Може нарешті розумієш, що танцюю я не на шпильках, а босою. Танцюю танець серця. Цілунком торкаюся чола і як наскрізь променем пронизую свідомість. Пальчиками душі торкаюся. Кохаю, кохаюся душею. І зважиться на такий танець, той хто пройшов всі світи. Той, хто добре знає за чим прийшов, навіть якщо вперше танцює такий танець. Той хто душею вже давно запросив мою душу. І в кого вже немає страху.
Ти, милий фотограф, не дивуйся, коли побачиш вдома, що вся плівка засвічена.
Засвічена :)
Чуєш?