Лист девятий: Останній сніг (hopeless)
(давніше)
Те, що ти зараз прийдеш - і буде моїм маленьким святом. Маленьким, бо дуже моїм, таким особистим, інтимним, знаним і зрозумілим тільки нами, святом одного зимового ранку, святом чекання і твого настання в ньому. Ще зовсім трохи..Мені набридло сидіти тут, перебуваючи межи цих стін у власному увязненні, почуваючи свою зайвість, кволість та гострі приступи байдужості. Я чекаю на тебе, чекаю увесь цей час...
(нині)
Ранок видався теплим і туманним. Перший подих весни - це, напевно, сьогодні. Хтось помер в цей день. Давно. Я памятаю. Можна щось попросити? - не дай мені вмерти. Вчора трохи напився. Хотів. Потім закутався у твій спальник і заснув поруч з другом. Він класний, ти ж знаєш. Марив тобою, як можна марити чимось недоступним. Чого ти? Зостанся ще трохи, не втікай.
(потім)
Стало тепліше знадвору. Залишалося небагато часу до того, як прийде тепле, вимріяне зимою літо. Але ми не чекали на нього, ми зі всіх сил втікали одне від одного, аби колись, може навіть дуже незабаром, зустрітись знову. Не було жодного запитання, котре б отримало відповідь. Треба було лишень прожити через силу, через цю спонтанну весну і дати народження самим собі...
(зараз)
Вечірня прогулянка - це втеча від фантомів помешкання. Виходжу на вулицю аби трохи розвіятись. Залишаючи позаду матч і всіх, кого він цікавить, зустрічаю німу прохолодну тишу пізньої суботи. На душі печально. Небо розроджується дрібним мороком дощу, а я питанням - втікати від нього чи ні..Ступаю. На моїх ногах нове взуття, яке здається знов мені не підходить, але його треба хоча б випробувати. Трохи прикро. Завтра ще не неастало, але воно вже зазирає у вічі і полохливо чекає на дванадцятий удар. Ти там - десь у ньому (завтра). На перекір всьому хочеться думати і згадувати про тебе. Інакше не можна. Вірити. Чекати...
(негайно)
Негайно вибігти з хати - бо неділя, і швиденько сховатись від неї у чому-небудь. Не думати. Не думати про погане. Хотіти - пива, сидіти в затишку, нікого не чіпаючи. Кільця диму, цибулі, окулярів та горнят - відтворювати в образах мозку, бо вони реальні настільки, наскільки твоя відсутність зараз. Останній сніг...