Sep 02, 2010 22:34
Сьогоднішня звістка про аспірантуру мене розрадила трохи..
Ну, я мало не плакала від щастя!
Це невеличкий секрет, і я не знаю, чим уже я догодила Богу... чи завідувачу аспірантури, але я була така рада весь день!
І хоч мене ні хто не розумів, та я подзвонила мамі - вона зраділа майже як я!
Все хочу повикладати фотки з першого 1 вересня моєї дитини.
Поки напишу кілька слів про це.
Він був дуже смішний - розгублений спочатку. Стояв все свято за своїм класом. Йому, мабуть, набридло, то він у столовій - я це бачила - всівся за один-єдиний стілець з чотирьох за столом.
Їсти він чомусь там не хоче - вчора макарони видалися йому солодкими, сьогодні вареники були холодними...
Але вчителька вже знає його ім'я))) Мабуть, він частенько до неї звертається.
Всівся він за другу парту - я вважаю, це - козирне місце)) Сама сиділа на другій парті.
Доречі, кілька "учнів" уже передумали іти до школи - прямо 1 вересня))
Вчора я написала твір про Богдана - у нас було таке завдання батьківське))
Я і справді вважаю, що він готовий до школи. Вчора іще критикував якийсь урок, що він був "задитинським" - "ето какой-то дурацкій танєц для малишей", - говорла моя малеча.
Я пишаюся ним - хоч він іще не усе може сам робити, але я впевнена, що у нього є майбутнє!
Хотіла би я його навчити тому, що гроші заробляються легко, та у моєму житті, нажаль, це не так(
гарний настрій,
емоційне / эмоциональное,
материнське