Приємності мовлення
Не так давно при розмовах з російськомовними я завжди переходила на мову співрозмовника, бо ж я добра україночка, а не фашистка якась. Але останнім часом намагаюсь все ж не прогинатись і говорити українською "до побєдного конца". Щоправда, часто я перехожу на "дікій бойовий суржик", бо дуже вже полюбила Рєпка клюб, але сподіваюсь це тимчасова слабкість)
Часом, коли співрозмовник адекватно просить перекласти - я перекладаю. З неадекватними не розмовляю і нікому не раджу - не варті вони вашого часу.
Так от, я помітила, що коли говориш українською з російськомовним українцем і при цьому не агітуєш співрозмовника і не тичеш його обличчям в той факт, яким часто люблять зловживати націоналісти "російська - мова окупанта", а просто собі говориш, бо лише хочется говорити солов'їною і при цьому тобі взагалі до сраки, що за мову чуєш у відповідь. І випадку зі співітчизником отримуєш дивний результат: людина, яка ще півгодини казала що її державна "нє очєнь" неочікуванно для себе переходить на українську.
Наче дрібничка, але приємно.
Часом, коли співрозмовник адекватно просить перекласти - я перекладаю. З неадекватними не розмовляю і нікому не раджу - не варті вони вашого часу.
Так от, я помітила, що коли говориш українською з російськомовним українцем і при цьому не агітуєш співрозмовника і не тичеш його обличчям в той факт, яким часто люблять зловживати націоналісти "російська - мова окупанта", а просто собі говориш, бо лише хочется говорити солов'їною і при цьому тобі взагалі до сраки, що за мову чуєш у відповідь. І випадку зі співітчизником отримуєш дивний результат: людина, яка ще півгодини казала що її державна "нє очєнь" неочікуванно для себе переходить на українську.
Наче дрібничка, але приємно.