Сила, брат, у правильному виборі пріоритетів
Вона була моя перша колега й напарниця на роботі. Ми були (як тепер, не знаю, наші шляхи розійшлися), кажуть, настільки схожі, що нас плутали близькі знайомі, тільки я світла й сіроока, а вона - темна й чорноока. Вона Вакулівна, я - Олександрівна. Вона була екзальтовано набожна, знала дати всіх церковних свят, носила парчевого пінджака, що мало означати святість, точніше - сан, ги, і це принципово, як зміст і форма, всіх учила жити... Відштовхувалися ми, як справдешні протилежності. Зрештою, з роботи її звільнили. Бо роботу, життя, розвиток рухає не картонна шабля і не бутафорна сапа, не чужі скрижалі, а своя голова на плечах. Бо хазяїну Гори потрібен результат, а не парчевий пінджак для окраси робочого місця.
Формула, яка привела до такого фіналу, не зі світу цифр, хоч нумерологія - сильна сфера. Декому може здатися, що ВСЕсильна. Ця формула універсальна, правда, окремі її ланки лежать в інших вимірах, а тому точній перевірці на компах не підлягають. Але що нам до цього, що вони Гекубі.
Колись ми на службі розмовляли про те про се. Розмова перейшла на вічну тему пріоритетів. Можливо, це було в піст. Відома історія. Коли одного разу книжники запитали Ісуса Христа, яка заповідь найважливіша, Ісус відповів їм: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і щосили!» (Це заповідь перша!) А друга (подібна до неї): «Люби свого ближнього, як самого себе!» (Мар. 12, 30-31) Вона тоді задумливо сказала, мовляв, я ЩЕ не досконала в Бозі, бо не люблю його більше, ніж своїх дітей... Мене це трохи покоробило і спантеличило. Але тему я розвивати не стала, оскільки завжди виходила за межі канону і значно більше цінувала зміст, аніж форму. Власне, з формою я часто пролітала, не формалістка, однако.
Проте тема пріоритетів ні-ні та й наздожене. Формула ієрархії не книжна, на цьому дереві можна розтікатися мислію тільки у вигляді доступних образів-метафор. Власне, Ісус саме тому вчив притчами. А він мій брат. Але, власне, про Бога і дітей. Якби, скажімо, підійшов до вас Творець і сказав: так, мовляв, і так, не можу більше опікуватися кожною бадилиною і кожним мінералом, кожною душею і кожним співвідношенням. Відтепер відповідаю за базові, у твоєму розумінні, речі, а за базар - ти. Вибирай, що я мусю тобі гарантувати напевно: життя чи повітря. Вона вибрала своїх дітей перед Богом - вона б вибрала життя, і це було б украй необачно: скільки можна прожити без повітря? Так само й без Бога - ні до порога. Вибираю повітря, сказала б я, а з життям якось сама розберуся. Вибираю Бога, сказала б я, а вже він поможе мені з дітьми, ну там погуляє коли з візочком, поки я подрімаю... Пам’ятаю ті безсонні ночі...
Пріоритети підпливають до нас, як ніж до горла, і треба бути хитрим, як змія, щоб уміти вибрати. Можна вибирати собі духівника за сяйвом пінджачка, а можна - за зблиском очей. Можна зараз пектися про благий вигляд перед еврокомісарами, комісари - вони комісари і є, евро- чи не евро-. Можна до титли й коми відповідати ліберальним цінностям, а можна поміркувати, що важливіше: дозволяти гнилі лізти по твоїй стіні, бо вона - живі бактерії, - чи рятувати стіну, бо вона - стовп твого дому. Якщо збережеш свій дім, то в ньому неодмінно заведеться інша гниль, за нею не заіржавіє, головне - її контролювати, а не збережеш дім - зрештою, і гниль сама себе з’їсть. Котра не встигне переповзти. Вона - космополітка, їй байдуже, чийого дому стіна, був би хавчик...
Якщо нині бандити вдягають парчеві пінджаки й косять під святих, не лєпо нам схиляти голови, поки вони потрошитимуть наші кишені й кошики з яйцами, бо так велить догма.
Догма велить лише в дитячому віці. Лише там ми завчаємо навички: як тримати шаблю, як тримати ложку. Далі - догмі велиш ти. У дорослому віці самозванцям у парчевих пінджачках демонструють не навички, а власні вчинки,свої принципи, навичками підперті.
Милі-милі! Українці щосили демонструють, що вміють тримати ложку, - а світ цього ну ніяк не хоче оцінити. То Ештон приїде з контролем, то ще який Баррозу з пропозиціями. ...А ви продемонструйте стіл із паруючою кров’янкою - і світ вам аплодуватиме, і Ештон із Баррозу, навіть коли хтось із сім’ї ложку криво триматиме.
Вмієш махати шаблею, козаче. Ги, але сам подумай: шабля для махання на сцені - чи для випускання поганої крові? Визначся, чи ти недоросль на табуретці, чи ти господар. Ну це таке, риторичне запитання.
Не думай, як на тобі пінджачок сидить, що таблоїд напише, що еврокомісар скаже... Відбери країну в денаціоналізованих тварів, пристукни їх і кинь у темницю, це нічого, як десь перестараєшся чи когось засильно українізуєш, головне - зроби це, а потім станеться чудо: і таблоїд тебе піднесе, і еврокомісар у свій соуз попросе...
Вся сила у правильному виборі пріоритетів, а не в дотриманні чужих правил.
Формула, яка привела до такого фіналу, не зі світу цифр, хоч нумерологія - сильна сфера. Декому може здатися, що ВСЕсильна. Ця формула універсальна, правда, окремі її ланки лежать в інших вимірах, а тому точній перевірці на компах не підлягають. Але що нам до цього, що вони Гекубі.
Колись ми на службі розмовляли про те про се. Розмова перейшла на вічну тему пріоритетів. Можливо, це було в піст. Відома історія. Коли одного разу книжники запитали Ісуса Христа, яка заповідь найважливіша, Ісус відповів їм: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і щосили!» (Це заповідь перша!) А друга (подібна до неї): «Люби свого ближнього, як самого себе!» (Мар. 12, 30-31) Вона тоді задумливо сказала, мовляв, я ЩЕ не досконала в Бозі, бо не люблю його більше, ніж своїх дітей... Мене це трохи покоробило і спантеличило. Але тему я розвивати не стала, оскільки завжди виходила за межі канону і значно більше цінувала зміст, аніж форму. Власне, з формою я часто пролітала, не формалістка, однако.
Проте тема пріоритетів ні-ні та й наздожене. Формула ієрархії не книжна, на цьому дереві можна розтікатися мислію тільки у вигляді доступних образів-метафор. Власне, Ісус саме тому вчив притчами. А він мій брат. Але, власне, про Бога і дітей. Якби, скажімо, підійшов до вас Творець і сказав: так, мовляв, і так, не можу більше опікуватися кожною бадилиною і кожним мінералом, кожною душею і кожним співвідношенням. Відтепер відповідаю за базові, у твоєму розумінні, речі, а за базар - ти. Вибирай, що я мусю тобі гарантувати напевно: життя чи повітря. Вона вибрала своїх дітей перед Богом - вона б вибрала життя, і це було б украй необачно: скільки можна прожити без повітря? Так само й без Бога - ні до порога. Вибираю повітря, сказала б я, а з життям якось сама розберуся. Вибираю Бога, сказала б я, а вже він поможе мені з дітьми, ну там погуляє коли з візочком, поки я подрімаю... Пам’ятаю ті безсонні ночі...
Пріоритети підпливають до нас, як ніж до горла, і треба бути хитрим, як змія, щоб уміти вибрати. Можна вибирати собі духівника за сяйвом пінджачка, а можна - за зблиском очей. Можна зараз пектися про благий вигляд перед еврокомісарами, комісари - вони комісари і є, евро- чи не евро-. Можна до титли й коми відповідати ліберальним цінностям, а можна поміркувати, що важливіше: дозволяти гнилі лізти по твоїй стіні, бо вона - живі бактерії, - чи рятувати стіну, бо вона - стовп твого дому. Якщо збережеш свій дім, то в ньому неодмінно заведеться інша гниль, за нею не заіржавіє, головне - її контролювати, а не збережеш дім - зрештою, і гниль сама себе з’їсть. Котра не встигне переповзти. Вона - космополітка, їй байдуже, чийого дому стіна, був би хавчик...
Якщо нині бандити вдягають парчеві пінджаки й косять під святих, не лєпо нам схиляти голови, поки вони потрошитимуть наші кишені й кошики з яйцами, бо так велить догма.
Догма велить лише в дитячому віці. Лише там ми завчаємо навички: як тримати шаблю, як тримати ложку. Далі - догмі велиш ти. У дорослому віці самозванцям у парчевих пінджачках демонструють не навички, а власні вчинки,свої принципи, навичками підперті.
Милі-милі! Українці щосили демонструють, що вміють тримати ложку, - а світ цього ну ніяк не хоче оцінити. То Ештон приїде з контролем, то ще який Баррозу з пропозиціями. ...А ви продемонструйте стіл із паруючою кров’янкою - і світ вам аплодуватиме, і Ештон із Баррозу, навіть коли хтось із сім’ї ложку криво триматиме.
Вмієш махати шаблею, козаче. Ги, але сам подумай: шабля для махання на сцені - чи для випускання поганої крові? Визначся, чи ти недоросль на табуретці, чи ти господар. Ну це таке, риторичне запитання.
Не думай, як на тобі пінджачок сидить, що таблоїд напише, що еврокомісар скаже... Відбери країну в денаціоналізованих тварів, пристукни їх і кинь у темницю, це нічого, як десь перестараєшся чи когось засильно українізуєш, головне - зроби це, а потім станеться чудо: і таблоїд тебе піднесе, і еврокомісар у свій соуз попросе...
Вся сила у правильному виборі пріоритетів, а не в дотриманні чужих правил.