(no subject)
Відчуваю у собі звіра. Декілька днів ходжу накручена і зла..ось ось детоную. Дістають дрібниці, прості і життєві - неначе голки попадають у нервові сплетіння і пропалюють наскрізь. Не було раніше того, легко відкидала те все кудись навіть не помічаючи. Так-так проблеми є, безумовно без них ніяк, але чогось такого що дійсно мало би вплив - ні. Що там банальна матеріальна нестабільність, робота,що дістала до печінок, коли вимагають забагато а платять кхм..втома і провтик моментів, знову думки тікають. Боюсь зірватись на комусь з тих хто близький і рідний по духу і крові, хто зовсім не винний , що у мене їде дах..знову..
Надто дивний день був вчора, забагато знаків навколо..суцільне дежавю, забагато людей побачили мою душу..тепер боюся..захист зруйновано, цегла стіни розкидана поруч і я не в змозі її підібрати..відновити самозахист. Демони повсідались на уламках, шепочуться у подиху вітру і вигріваються на сонці. закриваючи від мене весну, а янголи вже розгубили пір*я (занадто безпечні і безтурботні вони)
Що робити коли занадто нпрозорі натяки, що робити коли всюди ввижається не досить приємні речі.(ага сакрастичний сміх за кадром)..якби не було б так страшно.
ПеСе: сумнівно що хтось напише. бо щось тут занадто, але інколи потребуєш щирості і відвертості..принаймі з собою
від тих пісень чомусь навертаються сльози, а я ж не плачу