(no subject)
Останнім часом я почало помічати, що все більше знаходжу вигадливіших способів боротись з внутрішніми демонами. раніше здавалось потрібно лише занести своє грішне тіло на якусь недороблену будову і звісивши ноги вниз чекати на захід сонця, просто заглибившись у себе; чи влаштувати алярм на хаті, перевернувши все догори дригом у пошуках чогось. а скоріш власного спокою...багато рецептів існує які радиш друзям - класика хоч в зуб ногою хоч в грудь копитом.
На цей раз можливо випадково, а можливо й ні потрафило себе загнати у катакомби - мережу тунелів під Львовом.Ну що ж раніш тягнуло у небо, а зараз..кхм..мовчу. Занадто дивне і нове відчуття, коли бродиш там, зразу чомусь спадає на думку мізерність і твоя незначущість, бо тремтливий вогник свічки і ліхтарика не може до кінця освітити коридор. Він просто губиться і вглядаючись туди ти непомічаєш побитої підлоги, що зяє прогнилими дошками. Заходиш у декілька кімнат і всі вони різні..абсолютно, недалеко від нашої шахта ліфта пірнає кудись вниз..хз на скільки поверхів, лиш легенди про то ходять.
Душевна атмосфера і таки добряче п*яна(ну як без того?), декілька людей, декілька свічок, дві гітари, мобільні ,що у пошуках мережі фантастично розряджаються. Намагання зігрітись у промоклому наніц від снігу плащі всю ніч..Інколи пірнаєш у себе так глибоко,що все навколо це бекграунд, білий шум.Вуха ловлять якісь ноти знайомих і давно забутих пісень, тіні танцюють на стіні..занадто тремтливо...алкоголь завдяки якому намагаєшся забути всіх тих, хто тебе образив там наверху, де сонце скоро зійде.
Виходиш трішки освоїтись і побродити у коридор тунелю, звертаєш у найближчу гілку, і гасне свічка..і спалах свідомості..разюче пекуча думка..абсолютна і якась первісна темрява, суцільна твоя сліпота..рукою шукаєш опору і лапаєш повітря..гарячково та істерично напорпуєш у кишені мобільний..і вуаля..перед тобою просто вихід..дорога назад, поворот і ти вже бачиш інший вогник, де ті вар*яти шо з тобою сюди притаргались..
Але ця мить страху занадто лоскоче нерви і водночас приємна - забуття і невідомість. Запам*ятовується
Ця ж кумпанія через декілька днів знов поталапає туди..лиш незнайде залишені свічки..вибиратиметься звідтам десь півгодини. хоч шлях і неважкий..просто темінь непробудна. Ця пригода чомусь сколихнула мну і прийшовши додому ти стираєш весь свій щоддений плейлист, і лише через декілька днів зможеш добрати ті слова до описання відчуттів.Це дозволяє тобі усвідомити, що життя прекрасна річ, навіть якшо воно інколи вері сакс(( Просто треба сприймати його таким, вдихати на повні груди, до тремтіння кінчиків пальців, ловити мить, щоб не втратити час..Просто якщо у тебе зараз чорна смуга, то уяви якою яскравою буде наступна, як світло в кінці катакомб.