Дякую боже, що я не москаль
Вечір був трошки напруженим, тож написала френдятам, що, мовляв, більше не користуюсь російською в пабліку. Но то таке, можу так, можу не так... нас тут ніхто не пригнічує, зненацька така собі звістка.
Одразу прискакав самий такий патріот - я тут, каже, з Криму, відростив собі оселедця, як ти можеш писати суржиком, та ти кончєнная нєграмотная баба!
Патріот, до речі, як на мій хлопський розум, виглядає, як гівно. Гладкий як свиня, бородате таке щоб йому грець, ото Пєтра Пєрвого на нього нема, та все знає за патріотізм.
Але дуже рокєр і вабще прєдав родіну, только чтоб за Україну. Такий собі кримський сіндром атріцанія.
Ну воно як би похвально, але є нюанси.
Якщо людина хизується оселедцем в моїй культурі, то треба якось чи вбити свого пєрвого руського, чи якось так. Бо в нас якось вважається, страшно сказать, шо у тих самураїв буржуйських, якщо ти носишь оселедця, то можна мати два варіанти - або ти танцюєш патріотичного гопака в театрі справжніх бандерівців, що в епізоді с товаришем ніяк було неможливо, бо там би сцена провалилась, або ти воїн, що має на те підстави. Рокери з їхнім шапіто там близько не були.
Тобто, я не галасую на кшалт - бий, груби гусей. Нє, я просто кажу, что у нас тоже є сакральниє вєщі.
Сученя парірувало, мовляв, ти ж також не носиш одяг з льону і вабще ти не старовєр. Чим себе і викрив. Бо старовєри і льон - то десь в наших провінціях, що звуться Москвою. Я вважаю себе столичною мавкою, тож ношу вишиванку на джинси Госдепа і мені насрать, що там думають люди, що жруть нєфть, бо більше там жрать все одно нічого.
То я ж знову про культуру, а то ви можете зараз подумати, що я фашист.
Нє, в нашій культурі прийнято, аби чоловік виглядав людиною, а не мавпою, аби він заробляв гроші, а до того мав чудову генетику для майбутніх дітей, бо ми дуже культурні. Нам якось буде соромно, як не дай Боже в сім"ї порядних службовців з"явиться бородатоє нє поймі шо і почне відрощувать собі оселедця, або буть модним.
Бо бути модним - то канєшно, в тренді. Ми то все розуміємо. Не дай нам Бог дітей, що будуть українцями, бо це модно. Бо то треба одразу втопити в річці, як у Спарті, і то навіть не буде гріх.
Діти - то таке. Може бути мавпою, може вівцею, віслюком - здебільшого, немає різниці, бо воно все ссавець і хай його бог милує. Дитина має мати розум, а воно або є, або нема.
Але щоб бути українцем, треба в першу чергу працювати, і ось цим ми пишаємось неймовірно. Ми можемо сміятися і жартувати, ми десь близько в своєму гуморі до шанованих нами євреїв, тому що наш побут історично завджи ніякий, а наші умови життя залишають нам тільки бути квінтессенцією хитрощів. Але є те, що стоїть нашим ворогам поперек пики й горлянки - ми вмієм будувати. Ми сучі сини, ми дуже своєрідні, але ми завжди фарбуєм власний паркан, і ніколи то не є тема для хизування.
То хіба шо тема для реготу за кляхом пива, бо сусід у Мордорі має надію, шо колись йому паркан пофарбуєт государство. А паркан тим часом хилиться, як і дах, і ми такі стежимо, коли ж нам проставляться за возмєщєніє.
То все про нас, ми хороші чи погані, але от сьогодні я подумала, що українцем не можна стати, як не можно стати євреєм. То треба народитися.
Щоб не відрощувати показового оселедця, сенсу якого ти навіть не здатен зрозуміти, щоб не скакати у шароварах, щоб не тулити свою вишиванку за 400 гривень з переходу в Раді як показник патріотизму...
Бути українцем - це дуже затишне, невхизне щастя. Яке здебільшого не має ознак.