Мовомарафон триває. Дивимось українське!
Другим завданням Мовомарафону було подивитися цікавий фільм, знятий або озвучений українською мовою.
Коли я прочитала завдання, то одразу подумала про фільм «За двома зайцями». Він багато значить для мене. Колись вистава за цією п’єсою Михайла Старицького йшла у нашому театрі . Було-було… Колись, вперше приїхавши з тоді восьмирічною дочкою у Київ, я більше за все хотіла побачити пам’ятник Проні Прокопівні та Свириду Петровичу. Вийшли ми з дочкою з вузенької вулички, і я завмерла, бо просто перед собою побачила Андріївську церкву - ту саму, в якій повинна була вінчатися Проня… Дочка смикнула мене ззаду за куртку. «Донь, зачекай…» - сказала я. А вона, знов смикнувши, показала пальчиком кудись мені за спину: «Мам, он же Проня…»
Та зараз не про мене.
Мабуть, важко знайти людину, котра б не знала цієї історії. Цирюльник (пардон, як казала Проня Прокопівна - «Не цилюрник, а палікмахтер!») Свирид Петрович Голохвостий хоче поправити свої фінансові справи, одружившись з некрасивою Пронею, за якою батьки дають чималий посаг. А некрасиву дружину мріє «врівноважити» красунею коханкою, на роль якої придивився молоденьку Галю. Втім, хто зна, не виявись матері двох «зайців» рідними сестрами, може, у цієї історії був би інший фінал?
Фільм заворожує мене з перших же кадрів. Неспішний плин камери, прогулянка Голохвостого з друзями (і хай за ними панорама київських п’ятиповерхівок, хай - давайте не звертати на це уваги), і вивіски у торгових рядах - це просто поезія! А інтермедія «Коварная Матільда»! А кінохроніка перед її показом!
Один з моїх улюблених персонажів цього фільму - піаніст у пансіоні «мадам Нінон із Бордо». Ех, як хвацько він акомпанує бійці між Пронею і мадам Нінон!
А цитувати цей фільм можна безкінечно!
Коли я прочитала завдання, то одразу подумала про фільм «За двома зайцями». Він багато значить для мене. Колись вистава за цією п’єсою Михайла Старицького йшла у нашому театрі . Було-було… Колись, вперше приїхавши з тоді восьмирічною дочкою у Київ, я більше за все хотіла побачити пам’ятник Проні Прокопівні та Свириду Петровичу. Вийшли ми з дочкою з вузенької вулички, і я завмерла, бо просто перед собою побачила Андріївську церкву - ту саму, в якій повинна була вінчатися Проня… Дочка смикнула мене ззаду за куртку. «Донь, зачекай…» - сказала я. А вона, знов смикнувши, показала пальчиком кудись мені за спину: «Мам, он же Проня…»
Та зараз не про мене.
Мабуть, важко знайти людину, котра б не знала цієї історії. Цирюльник (пардон, як казала Проня Прокопівна - «Не цилюрник, а палікмахтер!») Свирид Петрович Голохвостий хоче поправити свої фінансові справи, одружившись з некрасивою Пронею, за якою батьки дають чималий посаг. А некрасиву дружину мріє «врівноважити» красунею коханкою, на роль якої придивився молоденьку Галю. Втім, хто зна, не виявись матері двох «зайців» рідними сестрами, може, у цієї історії був би інший фінал?
Фільм заворожує мене з перших же кадрів. Неспішний плин камери, прогулянка Голохвостого з друзями (і хай за ними панорама київських п’ятиповерхівок, хай - давайте не звертати на це уваги), і вивіски у торгових рядах - це просто поезія! А інтермедія «Коварная Матільда»! А кінохроніка перед її показом!
Один з моїх улюблених персонажів цього фільму - піаніст у пансіоні «мадам Нінон із Бордо». Ех, як хвацько він акомпанує бійці між Пронею і мадам Нінон!
А цитувати цей фільм можна безкінечно!
- Гроші ж було за рік заплачено! Треба було хоч за них відсидіти!
- По пачпорту ти Голохвостий! - Пардон, у паспорті помилка!
- Химко! - Га? - Не гавкай! - Я не гавкаю, а гакаю! - Мовчи! - Мовчу!
- Тягни шкуру! - Чию? - Батькову! …Та куди ти побігла! Кожуха тягни!
- Не злякались і ми вас, бо руки короткі! - До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
- Баришня вже лягли та просять!
- Дайте хоч за горло потримати!
