Моя рідна
Я "вирісла" на піснях "Океана Ельзи".
Ну як вирісла... я вже була доросла. Але багато років я провела з ними.
Дуже сильно я закохалась в них з "Глорії" у 2005, і з того моменту я кожного року ходила на концерт Океана в Одесі.
Ми збирались компанією, та йшли до Палацу Спорту, а потім завжди доспівували і дотанцьовували під ним.
ОЕ завжди, рік за роком, приїжджали у Палац.
І одного разу до Палацу прийшло вже стільки народу, що буквально майже неможливо було ворушитися (може хто був на тому концерті? хоча я зараз вже на скажу, що то був за рік).
Але це був перший і єдиний раз, коли я трішечки не дослухала та пішла, бо під кінець там просто взагалі нічим було дихати.
...і дякувати богові, саме на тому концерті ще ніхто не додумався запалити) Хоча до того на концертах палили завжди.
Напевно, у той раз ОЕ зрозуміли, що зал їм став вже замалим.
І в наступні рази вони вже приїжджали одразу на Чорноморець.
І ми почали ходити туди.
Вони збирали стадіони.
Останній раз я була на ОЕ у Львові.
Тоді я вже жила у Києві, але саме того року вирішила їхати на ОЕ в Арену Львів.
Я пам`ятаю автобус, на якому я їхала вже з концерта до готелю.
Увесь - увесь! - автобус співав. І я, звісно, також.
Фотка саме з того концерту. Тут є і жовті кеди, так. Ті самі жовті кеди.
...наступного дня я повернулась у Київ, а ще наступного дня - поїхала по справах в Москву, на місяць.
І саме того разу я навіть розповідала про це в блозі ( пост "Без меж"), що я їздила на ОЕ... тільки чи "з Пітеру", чи де я там на той момент по легенді жила.
Так було. Було.
Багато чого змінилося.
Я більше не живу у любому Києві (але я, напевно, завжди буду казати, що це краще місто на землі); росіяни закатували мою країну; біля Палацу в Одесі вдарила російська ракета, і я більше не поїду до Москви.
І я вже чомусь майже не слухаю саме ОЕ.
Але це все одно зі мною назавжди.
Як і назавжди у мені та зі мною моя Україна.
Це генетичний код, що б не сталося. Я українка і це мій дім.
І ці пісні - це також частина коду.
Сил тобі, рідна. Вистояти. Зупинити та покарати.
Щоб жодного разу жодному виродку з тих проклятих болот більш не спало на думку, що ми тут чекали їх сраного "звільнення", або їх ракет.
З Днем Незалежності, рідна моя Україна.
Люблю тебе, що б з нами не сталося.
*
ОЕ. "Моя маленька незалежність"
Ну як вирісла... я вже була доросла. Але багато років я провела з ними.
Дуже сильно я закохалась в них з "Глорії" у 2005, і з того моменту я кожного року ходила на концерт Океана в Одесі.
Ми збирались компанією, та йшли до Палацу Спорту, а потім завжди доспівували і дотанцьовували під ним.
ОЕ завжди, рік за роком, приїжджали у Палац.
І одного разу до Палацу прийшло вже стільки народу, що буквально майже неможливо було ворушитися (може хто був на тому концерті? хоча я зараз вже на скажу, що то був за рік).
Але це був перший і єдиний раз, коли я трішечки не дослухала та пішла, бо під кінець там просто взагалі нічим було дихати.
...і дякувати богові, саме на тому концерті ще ніхто не додумався запалити) Хоча до того на концертах палили завжди.
Напевно, у той раз ОЕ зрозуміли, що зал їм став вже замалим.
І в наступні рази вони вже приїжджали одразу на Чорноморець.
І ми почали ходити туди.
Вони збирали стадіони.
Останній раз я була на ОЕ у Львові.
Тоді я вже жила у Києві, але саме того року вирішила їхати на ОЕ в Арену Львів.
Я пам`ятаю автобус, на якому я їхала вже з концерта до готелю.
Увесь - увесь! - автобус співав. І я, звісно, також.
Фотка саме з того концерту. Тут є і жовті кеди, так. Ті самі жовті кеди.
...наступного дня я повернулась у Київ, а ще наступного дня - поїхала по справах в Москву, на місяць.
І саме того разу я навіть розповідала про це в блозі ( пост "Без меж"), що я їздила на ОЕ... тільки чи "з Пітеру", чи де я там на той момент по легенді жила.
Так було. Було.
Багато чого змінилося.
Я більше не живу у любому Києві (але я, напевно, завжди буду казати, що це краще місто на землі); росіяни закатували мою країну; біля Палацу в Одесі вдарила російська ракета, і я більше не поїду до Москви.
І я вже чомусь майже не слухаю саме ОЕ.
Але це все одно зі мною назавжди.
Як і назавжди у мені та зі мною моя Україна.
Це генетичний код, що б не сталося. Я українка і це мій дім.
І ці пісні - це також частина коду.
Сил тобі, рідна. Вистояти. Зупинити та покарати.
Щоб жодного разу жодному виродку з тих проклятих болот більш не спало на думку, що ми тут чекали їх сраного "звільнення", або їх ракет.
З Днем Незалежності, рідна моя Україна.
Люблю тебе, що б з нами не сталося.
*
ОЕ. "Моя маленька незалежність"
Click to view