Scraps - Вірш №0
Настав час відкривати давно обіцяну рубрику про мою творчість - Scraps. Одразу перепрошую через те, що так затримався з випуском - технічні проблеми з інтернетом.
І для початку пропоную вашій увазі мій перший цілісний вірш взагалі. Первинна версія написана ще навесні 2004, але від того варіанту залишилися хіба тільки 3-4 рядки. Остання редакція - 2007 рік. А вже з того часу багато що змінилося в самому мені. Як бачите, віршик не надто мелодійний і дещо наївний, але він - перший.
Мій народе
Я демократ, я реаліст,
Продажна, жадібна людина,
Я - тихий націоналіст,
Народу малая пилина.
Та цей народ не люблю я,
Як патріоти люблять.
Не знаю хто його спасе,
А злодіяння згубить.
Моя країна все стоїть
Поміж Росії та Європи,
Не знає чи в війні згорить
І мучається сотні років .
Ну що за люди! Як живуть!
Чого самим з багна не встати
У світі кличуть, ніби ждуть
Народу ж хочеться валятись!
Їм під червонії знамена -
В раби Москви охота!
На них почеплені стремена,
Їм не цікаві патріоти.
Бо їх дурили, купували
І лякали довгі роки,
Вони жили і не знали
Відкіля це все й допоки.
І тепер вони втомились,
Полюбили диктатуру,
Кров’ю власною умились
І з’єднались у структуру.
Ось тепер при рабовладді,
Захищаючи злочинців,
Вони справді дуже раді -
Ллють горілочку по вінця.
Це ж бо браття патріотів,
Що на мене трохи схожі.
Батальйони їх і роти!
Подивіться на ці рожі!
Їхня рідна батьківщина -
Той розвалений Союз.
Вернете оту махіну?
Дуже я за вас боюсь!
Їм чотири сотні років
Вочевидь було замало,
І щасливі були доки
Клята воля не настала.
Ну невже так важко вірить
У свободу в цілім у світі?
Не канючте! Нумо мірять
Якість нашої освіти!
Об’єднаймось і згадаймо,
Що ми з вами були разом
Не в червонім упаданні,
А у помсті за образу.
То є певно наша доля -
Буть розділеним народу.
Що для кого буде воля?
Що для кого буде врода?
Що шукаємо ми далі?
Станемо коли єдині?
У які поїдем далі,
Геть від Батьківщини?
Запитань ще так багато,
Моя рідная країно.
Нам себе не подолати -
Ми є Україна!