Технології письма: Творення вигаданого світу
Вигадані світи фентезійних та фантастичних книг, фільмів та відеоігор завжди є пародією на реальний світ. Цього не уникнути і за сам факт копіювання певних елементів з реальних реалій (перепрошую за каламбур) не слід гудити автора. Звісно, пародії різняться між собою за глибиною і складністю образів, за їх актуальністю, за їх очевидністю та, певна річ, оригінальністю. Питання про творення дійсно цікавого всесвіту, як і по-справжньому захопливого сюжету та персонажів, знову ж таки, полягає в Балансуванні.
Якщо автор зробить надто очевидну, однозначну і просту пародію, це викличе нудьгу у публіки. Але якщо спародійовано буде якусь дуже вузькоспеціальну подію чи особу - це викличе нерозуміння. Прикладом першої ситуації є фільм "Аватар", де світиться затерта до дір тема Жадібних-Поганих-Капіталістів-Які-Руйнують-Природу-Країн-Третього-Світу. Прикладом другої ситуації є згадка Гьоте у "Фаусті" про Проктофантазмуса (хоча він, слава Богу, не є ключовим персонажем світу у "Фаусті"). Тобто якщо вже пародіювати, то слід це робити тонко, приховано, але відносно загальноважливих тем, які не втратять своєї актуальності через декілька років.
Не слід переобтяжувати свій вигаданий світ зайвими деталями. Особливо не слід намагатися врятувати ними цей світ, якщо у ньому запозичень просто до біса. Я вже неодноразово критикував гру Dragon Age: Origins за те, що там присутня ціла енциклопедія найнуднішого в світі чтива про насправді доволі очевидний світ. На мою думку, у творенні вигаданого світу слід послуговуватися порадою Толкіена (стаття "Про чарівні казки") - слід уявити собі той світ, де зелене сонце буде на своєму місці. Словом, слід уявляти собі нестандартне і неприродне і тоді, можливо, ельфів нарешті перестануть зображати хіпуватими борцями за чистоту довкілля. Кожен автор має подивитися на буденний світ, як Аліса дивилася на абсурдну Країну Чудес (в нашому світі абсурду не менше), і тоді він створить нову цікаву реальність.
Але головне: слід піклуватися не стільки про відсутність запозичень із реального світу, скільки про мінімум запозичень від інших авторів. Ясна річ, що ті ж антиутопічні фільми та ігри, як творилися з натяками на нацистів та більшовиків, так і будуть далі ще довгий час. Але антиутопічність може бути нестандартною, даною нам не лише у державних фабриках, концтаборах та харизматичному лідері. Подумайте, чи тюрма-паноптикум - це не антиутопія? А чи не нагадує вона правила модерування на сайтах? Але ж де тут концтабори? Де тут харизматичний лідер?... Отож! Нема. Наступна успішна антиутопія матиме більше відмінностей від попередніх, ніж просто дещо інакший прапор правлячої партії.
Якщо автор зробить надто очевидну, однозначну і просту пародію, це викличе нудьгу у публіки. Але якщо спародійовано буде якусь дуже вузькоспеціальну подію чи особу - це викличе нерозуміння. Прикладом першої ситуації є фільм "Аватар", де світиться затерта до дір тема Жадібних-Поганих-Капіталістів-Які-Руйнують-Природу-Країн-Третього-Світу. Прикладом другої ситуації є згадка Гьоте у "Фаусті" про Проктофантазмуса (хоча він, слава Богу, не є ключовим персонажем світу у "Фаусті"). Тобто якщо вже пародіювати, то слід це робити тонко, приховано, але відносно загальноважливих тем, які не втратять своєї актуальності через декілька років.
Не слід переобтяжувати свій вигаданий світ зайвими деталями. Особливо не слід намагатися врятувати ними цей світ, якщо у ньому запозичень просто до біса. Я вже неодноразово критикував гру Dragon Age: Origins за те, що там присутня ціла енциклопедія найнуднішого в світі чтива про насправді доволі очевидний світ. На мою думку, у творенні вигаданого світу слід послуговуватися порадою Толкіена (стаття "Про чарівні казки") - слід уявити собі той світ, де зелене сонце буде на своєму місці. Словом, слід уявляти собі нестандартне і неприродне і тоді, можливо, ельфів нарешті перестануть зображати хіпуватими борцями за чистоту довкілля. Кожен автор має подивитися на буденний світ, як Аліса дивилася на абсурдну Країну Чудес (в нашому світі абсурду не менше), і тоді він створить нову цікаву реальність.
Але головне: слід піклуватися не стільки про відсутність запозичень із реального світу, скільки про мінімум запозичень від інших авторів. Ясна річ, що ті ж антиутопічні фільми та ігри, як творилися з натяками на нацистів та більшовиків, так і будуть далі ще довгий час. Але антиутопічність може бути нестандартною, даною нам не лише у державних фабриках, концтаборах та харизматичному лідері. Подумайте, чи тюрма-паноптикум - це не антиутопія? А чи не нагадує вона правила модерування на сайтах? Але ж де тут концтабори? Де тут харизматичний лідер?... Отож! Нема. Наступна успішна антиутопія матиме більше відмінностей від попередніх, ніж просто дещо інакший прапор правлячої партії.