Дипломна/Кваліфікаційна/Бакалаврська
Що ми розуміємо під утопією? Держава, в якій всі щасливі, ідеальне суспільство, місце, яке не існує. Але хай це лише вигадка, чи не є вона по суті метою існування будь-якої держави? Якщо так, то це вже психологічна категорія свідомості того чи іншого суспільства.
В чому проблема такого проекту? В утопічному суспільстві інтереси різних груп населення є згармонізованими, цілковито узгодженими і позбавленими конфліктності. Як таке можливе за умов обмеженості ресурсів? При чому, під ресурсами я маю на увазі не лише засоби виробництва чи товари споживання. Є символічні ресурси - влада і престиж, дефіцит яких не зникне, якщо ми вилікуємо всіх хворих і нагодуємо всіх голодних.
Якщо ж ми приймаємо на віру християнське твердження, що людина за природою зла, чи просто звернемо увагу на провали всіх утопічних проектів минулих епох, виникає інше питання: хто і досі здатен повірити в утопію? І чи взагалі можна в неї вірити за умов постмодерну, де немає єдиних загальновизнаних ідеалів? Чи утопія повністю вичерпала себе як явище? Якщо ж ні, то якою вона є сьогодні?
Відповідь буде неоднозначна, оскільки те, що кілька століть тому у Томазо Кампанелли було утопією (наприклад, спільне виховання дітей), стає частиною антиутопій ХХ ст. Олдоса Хакслі та Айн Ренд. Якщо так, то чи утопія тотожна антиутопії?
Я думаю, утопія за нинішніх умов перестане бути образом раю на землі, а натомість набуде вигляду "більш стерпної форми пекла".
В чому проблема такого проекту? В утопічному суспільстві інтереси різних груп населення є згармонізованими, цілковито узгодженими і позбавленими конфліктності. Як таке можливе за умов обмеженості ресурсів? При чому, під ресурсами я маю на увазі не лише засоби виробництва чи товари споживання. Є символічні ресурси - влада і престиж, дефіцит яких не зникне, якщо ми вилікуємо всіх хворих і нагодуємо всіх голодних.
Якщо ж ми приймаємо на віру християнське твердження, що людина за природою зла, чи просто звернемо увагу на провали всіх утопічних проектів минулих епох, виникає інше питання: хто і досі здатен повірити в утопію? І чи взагалі можна в неї вірити за умов постмодерну, де немає єдиних загальновизнаних ідеалів? Чи утопія повністю вичерпала себе як явище? Якщо ж ні, то якою вона є сьогодні?
Відповідь буде неоднозначна, оскільки те, що кілька століть тому у Томазо Кампанелли було утопією (наприклад, спільне виховання дітей), стає частиною антиутопій ХХ ст. Олдоса Хакслі та Айн Ренд. Якщо так, то чи утопія тотожна антиутопії?
Я думаю, утопія за нинішніх умов перестане бути образом раю на землі, а натомість набуде вигляду "більш стерпної форми пекла".