Сінемогляд
Якщо скажу, що кіно має дуже великий вплив на людину, то це мабуть буде чимось із серії Капітана Очевидність. Це зрозуміли свого часу ще Сталін із Гітлером. Втім, тут є певна суперечність: можливість переглянути навіть пропагандистське відео була далеко не у всього населення. Хоча тоді, в середині ХХ століття, вміли знімати навіть пропаганду, бо я зі своїм Балансом і трьома роками політичної освіти дивлюся ролики тих режимів з усміхненими і щасливими людьми, і починаю невільно вірити.
Повертаюсь до сучасності. Я виріс на фільмах типу "Міцного горішка". Образ героя Брюса Вілліса глибоко закарбувався в моїй свідомості. По-перше, він навіть не герой - він людина, яка опинилася не в тому місці не в той час, йому взагалі за великим рахунком не щастить і цим він викликає довіру. Він не йде у бій за якісь там ідеали чи, Боже збав, за свою державу. Він просто виконує свою роботу або просто рятує когось зі своїх рідних. І це вкладається в цінності і поведінку, проповідувані лютеранством (можливо, це додатковий фактор настільки органічного сприйняття цієї релігії).
І ще важливий момент: американське кіно зверталося до мене українською. Знову ж таки, не знаю, що первинне тут: чи тому я кіно сприйняв, бо дивився його рідною мовою, чи то мова як рідна актуалізувалася завдяки кіно.
І я не кажу, що нашій країні є що запропонувати, але я категорично відмовляюся споживати 90% того, що випускає Росія. США з їх "тупими бойовиками" (певний стереотип) знімають психологічні стрічки, не позбавлені сенсу, розробляють цікавих персонажів. У росіян же тема "крутих мужиків" трохи вже дістала. Взагалі, таке враження, що найбільше випробування, з яким стикається черговий російський "крутий мужик" - це коли головний антагоніст (природно, якщо це якийсь зрадник Родіни або якийсь чеченець) говорить, що "твоєму государству ти нє нужен" або щось подібне. Про їх патріотичне кіно і руСССку зємлю я промовчу.
Словом, нацики і більшовики кращу пропаганду знімали. Однозначно кращу.
Повертаюсь до сучасності. Я виріс на фільмах типу "Міцного горішка". Образ героя Брюса Вілліса глибоко закарбувався в моїй свідомості. По-перше, він навіть не герой - він людина, яка опинилася не в тому місці не в той час, йому взагалі за великим рахунком не щастить і цим він викликає довіру. Він не йде у бій за якісь там ідеали чи, Боже збав, за свою державу. Він просто виконує свою роботу або просто рятує когось зі своїх рідних. І це вкладається в цінності і поведінку, проповідувані лютеранством (можливо, це додатковий фактор настільки органічного сприйняття цієї релігії).
І ще важливий момент: американське кіно зверталося до мене українською. Знову ж таки, не знаю, що первинне тут: чи тому я кіно сприйняв, бо дивився його рідною мовою, чи то мова як рідна актуалізувалася завдяки кіно.
І я не кажу, що нашій країні є що запропонувати, але я категорично відмовляюся споживати 90% того, що випускає Росія. США з їх "тупими бойовиками" (певний стереотип) знімають психологічні стрічки, не позбавлені сенсу, розробляють цікавих персонажів. У росіян же тема "крутих мужиків" трохи вже дістала. Взагалі, таке враження, що найбільше випробування, з яким стикається черговий російський "крутий мужик" - це коли головний антагоніст (природно, якщо це якийсь зрадник Родіни або якийсь чеченець) говорить, що "твоєму государству ти нє нужен" або щось подібне. Про їх патріотичне кіно і руСССку зємлю я промовчу.
Словом, нацики і більшовики кращу пропаганду знімали. Однозначно кращу.