Суспільство всезагальної війни
Чим далі я заглиблююсь у вивчення своєї спеціальності, тим більше переконуюся, що будь-які ідеали в політиці неодмінно ведуть до тоталітаризму і винищення із суспільства певних його груп за класовою, расовою, гендерною, релігійною або іншою ознакою. Чому? Бо ідеологія завжди передбачає редукціонізм, ставить на перше місце якісь одні цінності і відкидає усі інші, тим самим виявляючи свою кульгаву частковість.
Ні, я не вірю, що ідеології помруть. Саме тому я пропоную повернути суспільство до природного стану, тільки не Локківського, а Гоббсівського...
Ідеологія, якою б вона не була, чудово працює і приносить добрі плоди лише в малих спільнотах, на політичному ж рівні вона ділить людей на "правильних" і "неправильних". Навіть лібералізм чи демократія мають своїх ізгоїв. Та якщо в малій спільноті, як добровільному об'єднанні людей з ЧАСТКОВИМИ інтересами та завданнями, виділення ідейних ворогів лише сприяє згуртуванню, то ці часткові інтереси, будучи покладені в основу державної політики призводять до геноциду, інквізиції і усілякого роду "гоніння на відьом", бо у випадку зі спільнотою ворог знаходиться десь де-інде, він майже гарантовано напівефемерний, а у випадку з державою вороги всередині, вони достатньо конкретні і виникає необхідність від них очищатися.
Звідси найсправедливішою системою є така, де війна між опонуючими групами інтересів не припиняється і ніхто не може здобути тривалої перемоги, а внутрішня ідеологія жодної партії/сторони не має можливості стати всезагальною в суспільстві. В такій державі роль уряду-модератора вимагає цинічної макіавелістської маніпуляції фракціями, які беруть участь в боротьбі, щоб жодна не стала домінуючою в суспільстві. По суті, я говорю про анархо-синдикалістське суспільство, але за наявності держави з послабленою монополією на насилля.
Первинними одиницями стають не індивіди (як в лібералізмі) і не суспільство в цілому (як в соціалізмі), а "малі групи" - профспілки, NGO, корпорації, релігійні конфесії, наукові та інші об'єднання, які виступають як більш-менш автономні утворення і співвідносяться одне з одним всередині держави як національні держави на міжнародній арені.
Наприклад, робітники, які хочуть відстояти свої права перед корпорацією, можуть не звертатися до держави (яка є безсумнівно корумпованою), робітники об'єднуються в профспілку і саботують виробництво, корпорація залякує або купує їх. Вчені та церковники створюють конкуруючі освітні заклади. Медіа повідомляють про нові соціальні союзи та оголошені війни. Безумовно, такий стан речей призводить до поділу всього суспільства на клани або мафії за професійною, родовою та ідеологічною ознаками. Мафія торговців спортивним взуттям, мафія викладачів іноземних мов, мафія власників кавових та інших автоматів і т. д.
Втім дана система дає всім групам шанс, жодну не відкидаючи. Виживання індивідів фракції залежить від здатності її членів до ефективної організації. Держава втручається тільки тоді, коли ситуація доходить до кровопролиття. Парламент, уряд та суди складаються з представників усіх фракцій по всій країні. Суди, зокрема, мають будуватися за змагальницькою англо-саксонською системою і суддя має бути представником фракції, яка не є ані позивачем, ані відповідачем і не перебуває з ними в союзі.
Це все виховує конкурентоспроможне суспільство.
Ні, я не вірю, що ідеології помруть. Саме тому я пропоную повернути суспільство до природного стану, тільки не Локківського, а Гоббсівського...
Ідеологія, якою б вона не була, чудово працює і приносить добрі плоди лише в малих спільнотах, на політичному ж рівні вона ділить людей на "правильних" і "неправильних". Навіть лібералізм чи демократія мають своїх ізгоїв. Та якщо в малій спільноті, як добровільному об'єднанні людей з ЧАСТКОВИМИ інтересами та завданнями, виділення ідейних ворогів лише сприяє згуртуванню, то ці часткові інтереси, будучи покладені в основу державної політики призводять до геноциду, інквізиції і усілякого роду "гоніння на відьом", бо у випадку зі спільнотою ворог знаходиться десь де-інде, він майже гарантовано напівефемерний, а у випадку з державою вороги всередині, вони достатньо конкретні і виникає необхідність від них очищатися.
Звідси найсправедливішою системою є така, де війна між опонуючими групами інтересів не припиняється і ніхто не може здобути тривалої перемоги, а внутрішня ідеологія жодної партії/сторони не має можливості стати всезагальною в суспільстві. В такій державі роль уряду-модератора вимагає цинічної макіавелістської маніпуляції фракціями, які беруть участь в боротьбі, щоб жодна не стала домінуючою в суспільстві. По суті, я говорю про анархо-синдикалістське суспільство, але за наявності держави з послабленою монополією на насилля.
Первинними одиницями стають не індивіди (як в лібералізмі) і не суспільство в цілому (як в соціалізмі), а "малі групи" - профспілки, NGO, корпорації, релігійні конфесії, наукові та інші об'єднання, які виступають як більш-менш автономні утворення і співвідносяться одне з одним всередині держави як національні держави на міжнародній арені.
Наприклад, робітники, які хочуть відстояти свої права перед корпорацією, можуть не звертатися до держави (яка є безсумнівно корумпованою), робітники об'єднуються в профспілку і саботують виробництво, корпорація залякує або купує їх. Вчені та церковники створюють конкуруючі освітні заклади. Медіа повідомляють про нові соціальні союзи та оголошені війни. Безумовно, такий стан речей призводить до поділу всього суспільства на клани або мафії за професійною, родовою та ідеологічною ознаками. Мафія торговців спортивним взуттям, мафія викладачів іноземних мов, мафія власників кавових та інших автоматів і т. д.
Втім дана система дає всім групам шанс, жодну не відкидаючи. Виживання індивідів фракції залежить від здатності її членів до ефективної організації. Держава втручається тільки тоді, коли ситуація доходить до кровопролиття. Парламент, уряд та суди складаються з представників усіх фракцій по всій країні. Суди, зокрема, мають будуватися за змагальницькою англо-саксонською системою і суддя має бути представником фракції, яка не є ані позивачем, ані відповідачем і не перебуває з ними в союзі.
Це все виховує конкурентоспроможне суспільство.