Лист від Брюха
Отже, шановні друзі, стало відомо про лист Вячеслава Степановича Брюховецького до всього могилянського народу. Цей лист, скажу прямо, частково міняє русло дискусії навколо проблеми переходу Могилянки на семестрову систему. Лист неоднозначний, але достатньо важливий, аби ви його спершу прочитали, перш ніж я буду висловлювати власні позиції чи говорити від імені СК/Старостату.
Шановні колеги!
Останнім часом я одержую листи від студентів і викладачів, стурбованих
планом переходу на двоместровий навчальний рік. Оскільки ініціатором і
впроваджувачем триместрової системи був я, то вважаю за необхідне висловити
свої міркування з цього приводу.
По-перше, історія. Коли ми планували відродження Києво-Могилянської
академії, то виходили з того, що в СРСР був задовгий навчальний рік,
порівняно з більшістю країн світу. Вірніше, він трактувався майже виключно
як <<горловий>> - студенту треба було все розказати, щоб, не приведи Господи,
він не вліз у якусь крамолу. Через те самостійні форми роботи, на що значний
наголос ставлять кращі університети світу, практично відкидалися. Повинен
був ведений конспект того, чому навчав викладач. Як противага цьому, не без
складнощів, але
був у нас уведений тиждень самостійної роботи - в ідеалі викладачі повинні
були давати конкретні завдання студентам, а ті їх самостійно виконувати,
після чого викладачі мали перевіряти якість виконання цих завдань. Це були
робочі тижні, тобто задум полягав у тому, що викладач і студент щодня
протягом цього тижня працюють в університеті: викладач консультує студента,
якщо в нього є така потреба.
Крім того, новинкою для традиційного радянського навчального року був
розподіл його на три частини. Третій триместр, за задумом, був взагалі
вибірковим. Студент мав право не вчитися протягом цього триместру. Але на
нього ставили короткі вибіркові курси, а також курси зарубіжних викладачів,
які на початку травня вже звільнялися зі своїх західних університетів.
І перші років п'ять ця система (і ТСР, і третій триместр) успішно працювала.
Проте згодом першопочаткові задуми, на жаль, були дещо деформовані. І
викладачі, і студенти переважно почали трактувати тиждень самостійної роботи
як додаткові канікули/відпустку. Далеко не всі викладачі ставили реальні
практичні завдання студентам для роботи в цьому триместрі. Я вже не кажу про
перевірку того, що студент зробив протягом ТСР... Значна частина студентів,
відповідно, сприйняла це за можливість додаткових відпочинку й розваг
(звісна річ, не всі). А тим часом саме правильна постановка роботи під час
ТСР істотно допомагала б викладачеві реально, зважено виставляти бали для рейтингу, бо ж усі скаржаться, що важко лише за семінари навіть нормально опитати всіх
студентів.
Тепер міністерство чітко виставило вимоги про тривалість навчального року, і
наша прозахідна система почала пробуксовувати, бо її сутність перетрактована
нами ж уже по-радянськи.
Не вистачає два тижні. Але це не тому, що існують триместри, а тому, що ми,
безперервно говорячи про Болонський процес (і на рівні держави, і на рівні
університету), іґноруємо один з наріжних принципів роботи кращих
університетів світу - виразний акцент на самостійній роботі. Ми й далі
хочемо все розказати в аудиторії, а не заохотити студента самому здобути ці
знання і допомогти йому навчитися це робити.
Звичайно, можна нічтоже сумяшеся одним махом перейти на двоместрову систему
й не морочити собі голови. Але на мій погляд, крім трьох можливостей, які,
за моєю інформацією, нині обговорюються в НаУКМА з приводу побудови
навчального року, є й четверта: включити тиждень самостійної роботи в
нормальне навантаження викладача і студента. Але не тільки формально
включити, але й - що найголовніше - наповнити його змістовно.
Звичайно, це вимагатиме більше роботи...
Але, по-перше, вирішить ймовірні проблеми з майбутніми акредитаціями.
По-друге, виразніше й продуктивніше поверне навчальний процес у русло
сучасних освітніх концепцій.
По-третє, зекономить значні кошти на переформатування комп'ютерної програми
управління навчальним процесом.
По-четверте, відмінна риса нашого навчального закладу збережеться. Адже ми
вже практично втратили нашу специфіку прийому студентів... А вона була
загальновизнана й вельми успішна.
Звісно, останнє не повинно бути самоціллю. Ящо певні процеси і реалії
гальмують рух, від них треба звільнятися. Але чи стосується це
триместровості? Я сумніваюся. І сподіваюся, що Ви перед прийняттям
остаточного рішення обговорите мої сумніви.
І ще одне - якби в 1991-92 роках ми виконували всі вказівки (а тиск з цього
приводу був, і ще який!), то НаУКМА став би філією червоного університету.
З повагою,
В'ячеслав Брюховецький,
почесний президент НаУКМА,
запрошений дослідник Колумбійського університету в 2009-10 навчальному році.
Шановні колеги!
Останнім часом я одержую листи від студентів і викладачів, стурбованих
планом переходу на двоместровий навчальний рік. Оскільки ініціатором і
впроваджувачем триместрової системи був я, то вважаю за необхідне висловити
свої міркування з цього приводу.
По-перше, історія. Коли ми планували відродження Києво-Могилянської
академії, то виходили з того, що в СРСР був задовгий навчальний рік,
порівняно з більшістю країн світу. Вірніше, він трактувався майже виключно
як <<горловий>> - студенту треба було все розказати, щоб, не приведи Господи,
він не вліз у якусь крамолу. Через те самостійні форми роботи, на що значний
наголос ставлять кращі університети світу, практично відкидалися. Повинен
був ведений конспект того, чому навчав викладач. Як противага цьому, не без
складнощів, але
був у нас уведений тиждень самостійної роботи - в ідеалі викладачі повинні
були давати конкретні завдання студентам, а ті їх самостійно виконувати,
після чого викладачі мали перевіряти якість виконання цих завдань. Це були
робочі тижні, тобто задум полягав у тому, що викладач і студент щодня
протягом цього тижня працюють в університеті: викладач консультує студента,
якщо в нього є така потреба.
Крім того, новинкою для традиційного радянського навчального року був
розподіл його на три частини. Третій триместр, за задумом, був взагалі
вибірковим. Студент мав право не вчитися протягом цього триместру. Але на
нього ставили короткі вибіркові курси, а також курси зарубіжних викладачів,
які на початку травня вже звільнялися зі своїх західних університетів.
І перші років п'ять ця система (і ТСР, і третій триместр) успішно працювала.
Проте згодом першопочаткові задуми, на жаль, були дещо деформовані. І
викладачі, і студенти переважно почали трактувати тиждень самостійної роботи
як додаткові канікули/відпустку. Далеко не всі викладачі ставили реальні
практичні завдання студентам для роботи в цьому триместрі. Я вже не кажу про
перевірку того, що студент зробив протягом ТСР... Значна частина студентів,
відповідно, сприйняла це за можливість додаткових відпочинку й розваг
(звісна річ, не всі). А тим часом саме правильна постановка роботи під час
ТСР істотно допомагала б викладачеві реально, зважено виставляти бали для рейтингу, бо ж усі скаржаться, що важко лише за семінари навіть нормально опитати всіх
студентів.
Тепер міністерство чітко виставило вимоги про тривалість навчального року, і
наша прозахідна система почала пробуксовувати, бо її сутність перетрактована
нами ж уже по-радянськи.
Не вистачає два тижні. Але це не тому, що існують триместри, а тому, що ми,
безперервно говорячи про Болонський процес (і на рівні держави, і на рівні
університету), іґноруємо один з наріжних принципів роботи кращих
університетів світу - виразний акцент на самостійній роботі. Ми й далі
хочемо все розказати в аудиторії, а не заохотити студента самому здобути ці
знання і допомогти йому навчитися це робити.
Звичайно, можна нічтоже сумяшеся одним махом перейти на двоместрову систему
й не морочити собі голови. Але на мій погляд, крім трьох можливостей, які,
за моєю інформацією, нині обговорюються в НаУКМА з приводу побудови
навчального року, є й четверта: включити тиждень самостійної роботи в
нормальне навантаження викладача і студента. Але не тільки формально
включити, але й - що найголовніше - наповнити його змістовно.
Звичайно, це вимагатиме більше роботи...
Але, по-перше, вирішить ймовірні проблеми з майбутніми акредитаціями.
По-друге, виразніше й продуктивніше поверне навчальний процес у русло
сучасних освітніх концепцій.
По-третє, зекономить значні кошти на переформатування комп'ютерної програми
управління навчальним процесом.
По-четверте, відмінна риса нашого навчального закладу збережеться. Адже ми
вже практично втратили нашу специфіку прийому студентів... А вона була
загальновизнана й вельми успішна.
Звісно, останнє не повинно бути самоціллю. Ящо певні процеси і реалії
гальмують рух, від них треба звільнятися. Але чи стосується це
триместровості? Я сумніваюся. І сподіваюся, що Ви перед прийняттям
остаточного рішення обговорите мої сумніви.
І ще одне - якби в 1991-92 роках ми виконували всі вказівки (а тиск з цього
приводу був, і ще який!), то НаУКМА став би філією червоного університету.
З повагою,
В'ячеслав Брюховецький,
почесний президент НаУКМА,
запрошений дослідник Колумбійського університету в 2009-10 навчальному році.