Дмитро Ярош: меморандум слабых украинцев
Уже ясно, что Москва перегнула палку с «Правым сектором», впала в паранойю, сделала его политтехнологическим пугалом, исчадьем ада. Мотивы Москвы объяснять нет смысла, с кремлевских, как с дуриков, спроса нет. Но и в западных источниках Дмитро Яроша называют не иначе как «ультранационалистом» (а иногда и нацистом и фашистом). В чем дело? Почему стремление к становлению единой политической украинской нации вызывает такое раздражение? Видимо, это противоречит основной идеологии Запада, где нет места нациям-государствам, их сейчас демонтируют, упраздняют, и враждебны к образованию новых сущностей.
Дмитро Ярош:
Україну об’єднає лише національна ідея (мої думки з приводу т. зв. «Меморандуму національної єдності»)
Русский текст - здесь.
Вчора, 20 травня, Верховна Рада прийняла т. зв. «Меморандум національної єдності». Вважаю за необхідне сказати декілька слів про цей меморандум. Я не буду коментувати кожне твердження з прийнятого Радою документу і зупинюся, натомість, на головному.
Не хочу говорити, що меморандум - це тотальне зло. Водночас очевидним для мене є наступне: люди, які його складали та за нього голосували, мають дуже туманне уявлення про націю, національну ідею та національну єдність. Якби вони мали більш чітке уявлення - меморандум дійсно спрямовувався на зміцнення національної єдності. Наразі ж прийнятий Радою документ є спрямованим на консервацію стану, притаманного для панування режиму внутрішньої окупації, і є дуже схожим на меморандум, підписаний восени 2005 року Ющенком та Януковичем…
Якби депутати мали достатнє уявлення про націю та національні інтереси, то не плутали б національну єдність із пошуком компромісу з ворогами української державності.
Якби депутати мали достатнє уявлення про націю та національні інтереси, то мали б адекватне розуміння питання мови.
Якби депутати мали достатнє уявлення про націю та національні інтереси, то розрізняли б децентралізацію, спрямовану на утвердження режиму національного народовладдя, та поступки в бік імперських інтересів іноземної держави і місцевих кримінально-бізнесових «князьків».
Дійсно, не можна усіх мешканців східної України, котрі стали жертвами путінської пропаганди, вважати ворогами. Одначе не можна їх вважати і виразниками національних інтересів. Ці люди стали жертвами не лише московської пропаганди, але й української бездержавності. Вони стали жертвами того, що замість побудови національної держави та солідарного суспільства у нас протягом більш, ніж двадцяти років спостерігалася побудова неоколонії та суспільства з крайнім соціальним розмежуванням, побудова такої системи, в якій байдужість до національних інтересів поєднувалася зі взаємною інтеграцією політики, бізнесу і криміналітету. Як вирішити цю проблему? Твердо триматися свого - українського - шляху. Наведемо лад на своїй землі, вирішимо соціально-економічні проблеми, впровадимо ефективну систему всебічного національного відродження - повернемо схід країни. Наразі ж нам варто діяти послідовно і, часом, жорстко, а не потурати інтересам не так маргіналізованого населення, як «князьків», котрі бояться операції «відрізання рила від корита».
Питання мови. Дерусифікація України - необхідна річ. Лиш до вирішення цього завдання неможна підходити інфантильно. Зрозуміло, що нам, націоналістам, не йдеться про те, щоб усі російськомовні громадяни України в одну мить заговорили українською. Серед багатьох бійців «Правого сектора» - як рядових, так і командирів - достатньо російськомовних патріотів, котрі готові віддати життя за, не побоюся цього сказати, націоналістичну Україну. Процес повернення українцям їхньої мови має передбачати далекосяжну стратегію, розраховану на десять-п’ятнадцять років, а повноцінно реалізувати цю стратегію можна знову ж таки лише у справжній національній державі. Натомість надання російській мові якогось особливого статусу, як це робиться у меморандумі, - це крок назад, у колоніальне майбутнє. Сотні тисяч українських громадян - у тому числі російськомовних, в тому числі етнічних росіян - стояли на Майдані не за це.
Децентралізація. Ми, націоналісти, роками висували гасло децентралізації як необхідної передумови встановлення режиму національного народовладдя. Бюрократичний державний механізм не повинен втручатися у ті сфери, у яких може дати собі раду сама громада. Але повноцінно запустити механізм децентралізації можна буде лише тоді, коли переможе Національна революція, коли національна ідея стане основою державотворення, коли буде знищений симбіоз політики, бізнесу і криміналітету, коли агенти іноземного впливу будуть сидіти в тюрмах. Натомість не важко здогадуватися, про чиї інтереси подбали автори меморандуму…
Автори меморандуму, на жаль, не розуміють, що нація - це щось монолітне і об’єктивне, щось вище за суму громадян, за населення. Вони цього не розуміють, бо думають переважно категорією не нації, а електорату. Натомість ми, націоналісти, розглядаємо націю як те, що є вищим нинішнього суспільства, як єдність минулого, нинішнього і майбутнього.
Ми, націоналісти, мріємо про таку Україну, у котрій українська нація не лише зміцніє матеріально, але й відновиться духовно, яка змиє ганьбу історичних поразок, буде гідною найкращих із наших предків і, водночас, забезпечить славне майбутнє нашим нащадкам. Водночас ми пропонуємо суспільству таку систему, котра забезпечить кожному чесному громадянину незалежно від національності всебічні свободу, справедливість, порядок. Ми боремося за українську національну державу, у якій зникне крайнє соціальне розшарування, будуть задоволеними базові потреби громадян, корупція буде суворо каратися, а замість задоволення інтересів кримінально-олігархічних кланів буде спостерігатися турбота про інтереси народу. Хіба ідея створення такої держави не зможе об’єднати усіх громадян нашої держави від Львова по Луганськ, від Чернігова по Сімферополь? Звичайно ж зможе. Лиш наші старі політики, на жаль, звикли мислити і діяти зовсім іншими категоріями…
Дмитро Ярош. Украинский лидер.
Fine Stats
Дмитро Ярош:
Україну об’єднає лише національна ідея (мої думки з приводу т. зв. «Меморандуму національної єдності»)
Русский текст - здесь.
Вчора, 20 травня, Верховна Рада прийняла т. зв. «Меморандум національної єдності». Вважаю за необхідне сказати декілька слів про цей меморандум. Я не буду коментувати кожне твердження з прийнятого Радою документу і зупинюся, натомість, на головному.
Не хочу говорити, що меморандум - це тотальне зло. Водночас очевидним для мене є наступне: люди, які його складали та за нього голосували, мають дуже туманне уявлення про націю, національну ідею та національну єдність. Якби вони мали більш чітке уявлення - меморандум дійсно спрямовувався на зміцнення національної єдності. Наразі ж прийнятий Радою документ є спрямованим на консервацію стану, притаманного для панування режиму внутрішньої окупації, і є дуже схожим на меморандум, підписаний восени 2005 року Ющенком та Януковичем…
Якби депутати мали достатнє уявлення про націю та національні інтереси, то не плутали б національну єдність із пошуком компромісу з ворогами української державності.
Якби депутати мали достатнє уявлення про націю та національні інтереси, то мали б адекватне розуміння питання мови.
Якби депутати мали достатнє уявлення про націю та національні інтереси, то розрізняли б децентралізацію, спрямовану на утвердження режиму національного народовладдя, та поступки в бік імперських інтересів іноземної держави і місцевих кримінально-бізнесових «князьків».
Дійсно, не можна усіх мешканців східної України, котрі стали жертвами путінської пропаганди, вважати ворогами. Одначе не можна їх вважати і виразниками національних інтересів. Ці люди стали жертвами не лише московської пропаганди, але й української бездержавності. Вони стали жертвами того, що замість побудови національної держави та солідарного суспільства у нас протягом більш, ніж двадцяти років спостерігалася побудова неоколонії та суспільства з крайнім соціальним розмежуванням, побудова такої системи, в якій байдужість до національних інтересів поєднувалася зі взаємною інтеграцією політики, бізнесу і криміналітету. Як вирішити цю проблему? Твердо триматися свого - українського - шляху. Наведемо лад на своїй землі, вирішимо соціально-економічні проблеми, впровадимо ефективну систему всебічного національного відродження - повернемо схід країни. Наразі ж нам варто діяти послідовно і, часом, жорстко, а не потурати інтересам не так маргіналізованого населення, як «князьків», котрі бояться операції «відрізання рила від корита».
Питання мови. Дерусифікація України - необхідна річ. Лиш до вирішення цього завдання неможна підходити інфантильно. Зрозуміло, що нам, націоналістам, не йдеться про те, щоб усі російськомовні громадяни України в одну мить заговорили українською. Серед багатьох бійців «Правого сектора» - як рядових, так і командирів - достатньо російськомовних патріотів, котрі готові віддати життя за, не побоюся цього сказати, націоналістичну Україну. Процес повернення українцям їхньої мови має передбачати далекосяжну стратегію, розраховану на десять-п’ятнадцять років, а повноцінно реалізувати цю стратегію можна знову ж таки лише у справжній національній державі. Натомість надання російській мові якогось особливого статусу, як це робиться у меморандумі, - це крок назад, у колоніальне майбутнє. Сотні тисяч українських громадян - у тому числі російськомовних, в тому числі етнічних росіян - стояли на Майдані не за це.
Децентралізація. Ми, націоналісти, роками висували гасло децентралізації як необхідної передумови встановлення режиму національного народовладдя. Бюрократичний державний механізм не повинен втручатися у ті сфери, у яких може дати собі раду сама громада. Але повноцінно запустити механізм децентралізації можна буде лише тоді, коли переможе Національна революція, коли національна ідея стане основою державотворення, коли буде знищений симбіоз політики, бізнесу і криміналітету, коли агенти іноземного впливу будуть сидіти в тюрмах. Натомість не важко здогадуватися, про чиї інтереси подбали автори меморандуму…
Автори меморандуму, на жаль, не розуміють, що нація - це щось монолітне і об’єктивне, щось вище за суму громадян, за населення. Вони цього не розуміють, бо думають переважно категорією не нації, а електорату. Натомість ми, націоналісти, розглядаємо націю як те, що є вищим нинішнього суспільства, як єдність минулого, нинішнього і майбутнього.
Ми, націоналісти, мріємо про таку Україну, у котрій українська нація не лише зміцніє матеріально, але й відновиться духовно, яка змиє ганьбу історичних поразок, буде гідною найкращих із наших предків і, водночас, забезпечить славне майбутнє нашим нащадкам. Водночас ми пропонуємо суспільству таку систему, котра забезпечить кожному чесному громадянину незалежно від національності всебічні свободу, справедливість, порядок. Ми боремося за українську національну державу, у якій зникне крайнє соціальне розшарування, будуть задоволеними базові потреби громадян, корупція буде суворо каратися, а замість задоволення інтересів кримінально-олігархічних кланів буде спостерігатися турбота про інтереси народу. Хіба ідея створення такої держави не зможе об’єднати усіх громадян нашої держави від Львова по Луганськ, від Чернігова по Сімферополь? Звичайно ж зможе. Лиш наші старі політики, на жаль, звикли мислити і діяти зовсім іншими категоріями…
Дмитро Ярош. Украинский лидер.
Fine Stats