Про міжнародне право:
Ми повинні для себе зрозуміти таку річ, для юристів РФ, які отримували свій фах ще за часів СРСР міжнародне право - це фікція. Справа в тому, що за марксистською теорією держави і права право - це результат діяльності держави. В міжнародному праві суверена немає - держави про щось домовляються. Однак в міжнародному праві, на відміну від національного права де можна використати примус до порушника правових норм, відсутній орган, який володіє такими повноваженнями. Кожного разу про застосування сили до порушника міжнародного права треба домовлятися.
Саме для цього створювали Міжнародний кримінальний суд.
Однак суд це вже коли все скінчилося і на винну державу можна якось вплинути - приклад, Мілошевич і Сербія. А що робити, коли керівництво держави зійшла з глузду і плює на будь-які міжнародні договори - отримаємо Гітлера і Німеччину, Хусейна і Ірак, Путіна і РФ.
Вони розуміють лише мову військової сили. Дуже сумніваюся, що в разі, коли вдастся вибити терористів з Донбасу, Хуйло буде сидіти тихенько в одному зі своїх палаців.
Причому загрозу для України становить будь-хто, хто сидітиме на троні Рашистської Ымперії.
Додаток:
Йдеться не про знання, йдеться про ставлення.
Це як корінь квадратний з мінус одиниці.
Юристи РФ, які дотичні до верховної влади вивчали міжнародне публічне право ще за радянськими підручниками. Серед різних концепцій міжнародного права панівною була та, яка виводила право з волі суверена. В міжнародному публічному праві немає покарання як такого.
А тому з цієї точки зору міжнародне право зобов'язує державу лише до того моменту, поки держава вважає для себе вигідним його дотримуватися. Як тільки державі стає зручно відмовитися від дотримання міжнародного права вона буде робити те що становить її національний інтерес. А тому міжнародне право потрібне тільки для слабких держав, а для сильних - це правова фікція, яка існує доти, доки її хтось не відкине або не заперечить.
Зрозуміло, що саме такий підхід веде до самогубчої поведінки керівництва РФ
Саме для цього створювали Міжнародний кримінальний суд.
Однак суд це вже коли все скінчилося і на винну державу можна якось вплинути - приклад, Мілошевич і Сербія. А що робити, коли керівництво держави зійшла з глузду і плює на будь-які міжнародні договори - отримаємо Гітлера і Німеччину, Хусейна і Ірак, Путіна і РФ.
Вони розуміють лише мову військової сили. Дуже сумніваюся, що в разі, коли вдастся вибити терористів з Донбасу, Хуйло буде сидіти тихенько в одному зі своїх палаців.
Причому загрозу для України становить будь-хто, хто сидітиме на троні Рашистської Ымперії.
Додаток:
Йдеться не про знання, йдеться про ставлення.
Це як корінь квадратний з мінус одиниці.
Юристи РФ, які дотичні до верховної влади вивчали міжнародне публічне право ще за радянськими підручниками. Серед різних концепцій міжнародного права панівною була та, яка виводила право з волі суверена. В міжнародному публічному праві немає покарання як такого.
А тому з цієї точки зору міжнародне право зобов'язує державу лише до того моменту, поки держава вважає для себе вигідним його дотримуватися. Як тільки державі стає зручно відмовитися від дотримання міжнародного права вона буде робити те що становить її національний інтерес. А тому міжнародне право потрібне тільки для слабких держав, а для сильних - це правова фікція, яка існує доти, доки її хтось не відкине або не заперечить.
Зрозуміло, що саме такий підхід веде до самогубчої поведінки керівництва РФ