Опора на власні сили
Опора на власні сили -
ось, що реально залишається.
Всі нас хочуть, але ми нікому не потрібні
На початку 90-х читав книгу "Нація золотих комірців" Миро Продум (той, що Ігор Каганець).
Основним висновком, який я зробив для себе, що Україна тільки тоді відбувалася, коли спиралася на власні сили. Як тільки починали до когось прихилятися - з плином часу ставали частиною чогось іншого.
Як це відбувалося з Жеччю Посполитою, так і з Росією. Вони потім ніяк не могли повірити, що частина їхньої (!) території, їхнього (!) народу хоче жити окремо від них, бо вже дістали.
У поляків - це називалося схизматики, у росіян - бендеровци.
Повертаючись до згаданої книги. Одне з головних положень - те, що в українській історії після того як "брахмани" йшли служити сусідній державі, нове покоління "брахманів" виростало з "вайшья", тому, що вони подібні за соціонічною характеристикою (якось так:)).
А ось з кшатріями - проблема. Тому що в нас вони достатньо специфічні- наприклад, значна частина військових, владоохоронців та спецслужб - це "кшатрії" російського походження, а тому сумісні з російським етнічним організмом, а не з українським.
А українські "кшатрії", наскільки я розумію, з'являються в моменти максимального напруження етносу - козацтво, січові стрільці, холодноярівці.
І ключовим моментом українських національних катастроф є той, коли "брахмани" (еліта) перебігають на службу до іншого суверена, до іншого етнічного організму.
Саме те, що ми напевно зараз спостерігаємо як з боку влади, так і з боку опозиції.
Саме тому остання надія на Майдан.
Саме внаслідок виплеску соціальної енергії Майдану мають сформуватися не лише "кшатрії", але й "брахмани".
Правий сектор+афганці+самооборона - при всіх зауваженнях до них виглядають якраз ядром формування ордену "кшатріїв".
А ось з "брахманами" не все гаразд.
Про формування нових смислів наполегливо говорить Дацюк. Але проблема в тому, що на сьогодні всі спроби сформулювати нові смисли залишається переважно в рамках тих структур, в яких вони народжуютиься. "1 грудня", "Зарваницька ініціатива", "Громадянська асамблея України", ВО "Майдан" - всі вони за своїм впливом значно поступаються Народному руху України за перебудову (1989-1991рр) або "Солідарності".
Відсутня сила (громадська чи політична) яка могла б сказати: "Землю - селянам", "заводи робітникам", "мир - народам".
Банду-геть або бандитам - тюрми - це трохи не ті смисли, які дозволяють переформатувати свідомість.
Залишаються нудні :) європейські гасла XIX ст.:
- повага приватної власності
- рівність перед законом
- верховенство права
- гарантування прав людини (перш за все громадянських)
А так хочеться чогось яскравого: "Доженемо і переженемо", "Наступного року в Єрусалимі", "Руинами Кремля удовлетворен"...
Звичайно є й винятки. Так, Всеволод Речицький (НМД один з найпотужніших українських конституціоналістів сучасності) пропонує гарантувати на законодавому рівні свободу інтелектуальної творчості.
Генадій Балашов пропонує привабливу у своїй простоті (але чи така за наслідками) систему 5/10. Яка, щонайменеше протягом декількох років могла дати несподівані ефекти.
Нам бракує Центру проектування майбутньго, який би збирав найбільш сміливі ідеї, опрацьовував їх і вбудовував в майбутнє українського суспільства.
Частина з них реалізована сусідніми країнами? Грузія, Естонія...
Частина ідей вже носиться в повітрі.
Зрозуміло тільки одне.
Переможе або минуле або майбутнє. Тому, що сучасного вже немає.
ось, що реально залишається.
Всі нас хочуть, але ми нікому не потрібні
На початку 90-х читав книгу "Нація золотих комірців" Миро Продум (той, що Ігор Каганець).
Основним висновком, який я зробив для себе, що Україна тільки тоді відбувалася, коли спиралася на власні сили. Як тільки починали до когось прихилятися - з плином часу ставали частиною чогось іншого.
Як це відбувалося з Жеччю Посполитою, так і з Росією. Вони потім ніяк не могли повірити, що частина їхньої (!) території, їхнього (!) народу хоче жити окремо від них, бо вже дістали.
У поляків - це називалося схизматики, у росіян - бендеровци.
Повертаючись до згаданої книги. Одне з головних положень - те, що в українській історії після того як "брахмани" йшли служити сусідній державі, нове покоління "брахманів" виростало з "вайшья", тому, що вони подібні за соціонічною характеристикою (якось так:)).
А ось з кшатріями - проблема. Тому що в нас вони достатньо специфічні- наприклад, значна частина військових, владоохоронців та спецслужб - це "кшатрії" російського походження, а тому сумісні з російським етнічним організмом, а не з українським.
А українські "кшатрії", наскільки я розумію, з'являються в моменти максимального напруження етносу - козацтво, січові стрільці, холодноярівці.
І ключовим моментом українських національних катастроф є той, коли "брахмани" (еліта) перебігають на службу до іншого суверена, до іншого етнічного організму.
Саме те, що ми напевно зараз спостерігаємо як з боку влади, так і з боку опозиції.
Саме тому остання надія на Майдан.
Саме внаслідок виплеску соціальної енергії Майдану мають сформуватися не лише "кшатрії", але й "брахмани".
Правий сектор+афганці+самооборона - при всіх зауваженнях до них виглядають якраз ядром формування ордену "кшатріїв".
А ось з "брахманами" не все гаразд.
Про формування нових смислів наполегливо говорить Дацюк. Але проблема в тому, що на сьогодні всі спроби сформулювати нові смисли залишається переважно в рамках тих структур, в яких вони народжуютиься. "1 грудня", "Зарваницька ініціатива", "Громадянська асамблея України", ВО "Майдан" - всі вони за своїм впливом значно поступаються Народному руху України за перебудову (1989-1991рр) або "Солідарності".
Відсутня сила (громадська чи політична) яка могла б сказати: "Землю - селянам", "заводи робітникам", "мир - народам".
Банду-геть або бандитам - тюрми - це трохи не ті смисли, які дозволяють переформатувати свідомість.
Залишаються нудні :) європейські гасла XIX ст.:
- повага приватної власності
- рівність перед законом
- верховенство права
- гарантування прав людини (перш за все громадянських)
А так хочеться чогось яскравого: "Доженемо і переженемо", "Наступного року в Єрусалимі", "Руинами Кремля удовлетворен"...
Звичайно є й винятки. Так, Всеволод Речицький (НМД один з найпотужніших українських конституціоналістів сучасності) пропонує гарантувати на законодавому рівні свободу інтелектуальної творчості.
Генадій Балашов пропонує привабливу у своїй простоті (але чи така за наслідками) систему 5/10. Яка, щонайменеше протягом декількох років могла дати несподівані ефекти.
Нам бракує Центру проектування майбутньго, який би збирав найбільш сміливі ідеї, опрацьовував їх і вбудовував в майбутнє українського суспільства.
Частина з них реалізована сусідніми країнами? Грузія, Естонія...
Частина ідей вже носиться в повітрі.
Зрозуміло тільки одне.
Переможе або минуле або майбутнє. Тому, що сучасного вже немає.