(no subject)

[pristalnaya]

Спека бере за зябра і топить в небі -
Дихай отим блакитним, м'яким, гарячим.
Не поспішай, бо все, що насправді треба -
Бути живим і зрячим, живим і зрячим.

Птаха пливе вгорі, як небесна риба -
Глибше і глибше, неначе от-от потоне.
Скільки з цієї реальності не вистрибуй,
Не перетнеш без болю свої кордони.

Не перетнеш без остраху цю безодню,
Де лиш пісок і вітер будують стіни,
Але живи сьогодні, живи сьогодні,
Бо не помітиш, як сьогодення сплине.

Маєш квиток і маєш свою валізу.
Думай тепер - поїхати чи зостатись.
Спека, як сумнів, у кожну шпарину лізе,
Щоби в тобі гніздитися і зростати.

Шарпнеться потяг - вірветься щось у грудях,
Будеш стояти один на пустім пероні.
Плакати легше одному, аніж на людях.
Вітер читає світ по твоїй долоні...