Доки палає свічка
Самотній вогник витанцьвував дике танго, стікаючи воском та змушуючи видовжені тіні на стінах рухатися у такт.
- Отже, хочеш знати своє майбутнє?
Стара циганка поважно розклала карти. Великі чорні сережки заплуталися у сивому волоссі, довгі накладні нігті тихо цокотіли по затертій стільниці.
- Не знаю, на що чекав, навіщо сюди прийшов. Але помреш, як тільки згасне полум'я свічки.
- Якої свічки? - здивовано перепитав. Старечі яскраво-червоні губи повільно розтягнулися в посмішці.
- Фу...
Всього лише легкий подих - і кволе полум'я згасло, зануривши невеличку кімнату в суцільну темряву.
- Ха! Ось бачите, я живий! - вигукнув переможно і засміявся.
- Кажу, бачите? - перепитав сердито. - Дурня то - всі ваші карти.
Непомітно суцільна темрява перетворилася на суцільну тишу, потроху навіюючи суцільну депресію.
- Пішла, лишила самого... - присів, схопившись за голову. - А, може, спостерігає, як я тут мучуся? Гей, агов!
- Ну і що ти, чого кричиш?
Невдоволений голос відкрився невдоволеним оком - палаючим, наче сонце серед пустелі Всесвіту, що позбулося геть усіх планет і стало нарешті вільним.
- Цікавий фокус, - відмітив, спробувавши торкнути сонце рукою. Та воно розгорілося жаром і боляче попекло.
- От не лізь, - роздратовано попередило. - Як помер, то не смій порушувати гармонію світла і темряви.
- Де ж гармонія? - здивувався, озираючись навкруги. - Всюди темрява всюди, куди оком не стріль.
- Неважливо, як багато у світі темряви. Має значення, як близько стоїш до світла. Не згоріти і не засліпнути десь у віковічній пітьмі - то і є найсправжній баланс.
Втаємничено підморгнувши, жовте око розчинилося в темряві, лишивши на самоті.
- Кажеш, холодно?
Наче сталевий спрут потягнувся до тіла, лагідно стискаючи все сильніше.
- Розкажи, що знаєш про холод? Чи схожий на сирість землі? Чи, може, на запах сніжинки? Посмішку сніговика, проколупану пальцем?
- Око ще пояснити можна, - зауважив, заціпенівши. - Але це вже, бабцю, занадто... Вмикай світло, виставу скінчено!
- Хочеш світла? То запали, - глузливо запропонував спрут. - А краще, згори дощенту - перетворися на маленьку чорну діру і підемо разом до ока, запитатися про баланси гармоній.
Тьмяний вогник тим часом пропливав серед невагомості, гублячи зоряний парафін.
- Помреш, коли згасне свічка, так? - перепитав у спрута й щосили дунув.
"Клята суцільна темрява... І чому тільки Всесвіт завжди починається саме з неї?"
Тільки-но встиг подумати...
- Три, два, один!
Як вибух небувалої сили закрутив ударною хвилею, викидаючи на задвірки.
- От не вспів сотворитись світ - а уже ціла купа сміття, - невдоволено пробурчав двірник у оранжевому жилеті, змахнувши мене мітлою в чорний пакет.
"Та щоб тебе... І знову суцільна темрява!"
- Та шо постійно мене?
Суцільна темрява раптом заворушилася, набуваючи контурів.
- Де од вас заховатися, од людей? Коли вас навіть серед сміття так повно.
- А ти хто? - ну просто собі цікавлюся.
- От подумати... Яка би була різниця, якби не мав інтелекту? Так ні тобі, все шо небуть допитуються, намагаються вдлупатись у думки...
Темрява ображено повернулася дупою і вимахнула хвостом, викидаючи мене назовні.
- Наша цель - планєта Зємля! - виспівували п'яні комети, котрі на дев'яносто п'ять відсотків складалися із етилового спирту.
- Кстаті, нам куда. Не подскажетє?
- Прямо до поворота, а там наліво, - вимахнув у пусту безмежність, проводжаючи брили льоду недобрим поглядом.
- Отже, ще раз про клятий баланс, - нагадало сонячне око, знову відкрившись неподалік. - Коли довкола холодно або темно - то маєш горіти сам заради гармонії.
- А що, як перетворюсь на попіл швидше за каміння чи лід?
- Але лишиш по собі світло! А що залишить голий уламок скелі, коли, побовтавшись вдосталь у бездушному просторі, швидко й без жодного залишку зникне у палаючому вогні?..
автор тут