Сни
Дівчина у облягаючій чорній сукні танцювала несамовите танго серед нічної вулиці, граційно рухаючись бруківкою між великих двох ліхтарів. З похмурих хмар накрапав холодний, мов лезо гострої бритви, дощ. Перехожі, закутані в теплі куртки, стояли під розгорнутими парасолями і зі змішаним подивом й здивуванням спостерігали за танцем.
- Холодно, - нарешті мовила дівчина, впала знезсилено на каміння і розсипалася на дрібні пісчинки, мов була зроблена із напрочуд крихкого скла. Перехожі мовчки знизали плечима і посунули далі, обережно ступаючи по уламках.
- Дивно, так? - незнайома рука торкнула моє плече.
- Навпаки, якраз зовсім нічого дивного. Адже це всього лише сон, - відповів, навіть не обернувшись.
- Як знати? - поцікавився голос.
- В справжньому світі завжди прокидаєшся в тому ж місці, звідки заснув, - пояснюю. - А цю дівчину сам малюю щоночі - й сам вбиваю, аби вигнати із думок.
- Отже, ліміти вичерпано, - мовив голос. - Досить примушувати страждати сни, деміурги мають відповідати за творіння.
Незнайома долоня грубо штовхнула на землю. Я лиш зойкнув, упав і розсипався, змішуючись з подорожнім пилом...
- Нарешті прокинувся, - радо сказав бородатий незнайомець, простягуючи хламиду. - Одягнися, бо ще змерзнеш. Холодно.
- Де ж прокинувся? - зауважив, ледве продерши очі. - Все ще сон, тільки трохи інший.
- Ну то ласкаво прошу у світ ілюзій, - посміхнувся бородань. - Дивися, оце - твій меч, а ось там - арена. Йди вже убий когось, чи що?
- Ще б поснідати, - натякнув. - Якось хочеться їсти.
- Як не будеш голодним - не будеш злим.
Бородань дістав із кишені елегантного крапчастого метелика і обережно пов'язав на шию.
- Ну то як там, буде сьогодні битва на славу цезаря?
- Та буде... - одказав неохоче і поплентався на циркову арену, тягнучи за собою важкий металевий меч.
- У!.. У!.. У!.. - захоплено закричали глядачі, колотячи себе в груди.
- Отже, це через тебе мусила страждати щодня, витанцьовуючи до нестями чи то Кадриль, чи Польку? - з ненавистю у ніжному оксамитовому голосі поцікавилася дівчина, неквапливо заряджаючи пістолет.
- Битва буде короткою, - відмітив самозакохано. - Падай - і розбивайся!
- Зараз, тільки пістолет заряджу, - чарівно всміхнулася дівчина.
- Тут не працює так, потрібно мечем, - тихенько підказав бородань, вигулькнувши в суфлерській кабінці. Обхопивши двома руками ефес, я спробував замахнутися й ледь не впав, насилу піднявши меч.
- Уяви, що то я танцюю. Повимахуй, доки знесилено не впадеш, - попросила дівчина і прицілилася.
- Та який повимахуй? - роздратовано відповів, намагаючись втримати меч за спиною.
- Краще піду, бо як схибить - а мене ж немає за що вбивати, - попередив бородань і зник.
- Отже, впади й розсипся! - владно наказала дівчина, натискаючи на гачок...
- Просто дурість, - пробурчав, намагаюись розтулити очі.
- Тільки не шевелися, ми тебе зараз знімемо! - крикнули звідкілясь.
- Що значить "знімемо"? - очі самі собою відкрились від здивування, погляд одразу вперся на пожежну драбину, що посунула гілку, ледь не зваливши вниз.
- Няв, ідіоти! - ображено промурчав, здибивши хвіст.
- Так, іди-но сюди, - мовила дівчина в пожежній формі, обережно вхопивши мене за шкірку.
"Ги-и-и", - тільки встиг подумати, склавши лапки і розтягнувшись у посмішці.
- Впади і розбийся! - крикнула дівчина і жбурнула мене униз...
- Знову ти? - здивовано перепитав бородань. - На, ось, тогу. Вдягнися.
- Цікаво, скільки ще маю снів? - задумливо прошепотів.
- Сон - то дуже цікава річ, - зауважив бородань. - Буває, що прокидаєшся в тому ж місці, де засинав, але ніхто не може згадати, що ти там був взагалі.
І, простягнувши довгий батіг, додав:
- Леви чекають. Запрошую на арену.
- Нікуди не піду, - заперечив. - Навчений.
- Тоді ласкаво прошу у світ ілюзій, - усміхнувся бородань, видираючи чорну волосину з бороди.
- Ніколи не втомлюся то повторювати!
І, щось тихо шепнувши, розірвав волосину навпіл. Мої ноги одразу схопилися з місця й підтюпцем понеслися до глядачів.
- У!.. У!.. У!.. - звично зраділи ті.
- Гррр... - рикнув лев і жадібно облизнувся.
- А зараз - смертельний номер. Голова людині у пащі лева-людожера, - оголосила дівчина-конферансьє.
- До речі, з часом тебе вбивати все веселіше, - попередила, зачинивши за мною клітку.
Десь далеко заграв барабанний дріб...
- Вдома, чи ще не вдома? - вже геть не хотілося розплющувати очей.
- Агов, чи ще є тут хто?
Цілковита тиша у відповідь.
- Певно таки, що вдома, - трішечки заспокоївся і, прокинувшись, одразу побачив бороданя.
- Певно навіть живий, - зауважив той, підпилюючи нігті манікюрною пилочкою. - Вона у сусідній камері. Сидить і тебе ненавидить, тож мовчить.
- Про кого мова? - не зрозумів.
- Про ваші взаємні вбивства у дурнуватих снах. Може хоч як між вами буде стіна бетону, зможете нарешті порозумітися?
- Відбій! - прогарчав поліцейський, гепаючи кийком по сталевих прутах.
- Завжди мріяв таке зробити, - зізнався і вимкнув світло.
- То ви тут? - поцікавився, підповзаючи до стіни.
- Впади й розбийся, - сонно мовив роздратований голос. - Чи не чув про відбій?
- Здається, у цьому сні ніхто з нас не має влади.
- Тоді яка найкоротша фраза, щоб відчепилися? - поцікавилася стіна.
- Вибачте, що так часто вас розбивав на шматки, - попросив винувато. - Вибачте, що, не зважаючи на усі ваші старання, досі ходжу живий.
- Як же ви дістали своїми банальностями, чоловіки... - зізналася стіна. - До речі, завтра на ранок страта. Має бути для когось з нас.
- Ну то ви спіть. А я сходжу, подивлюся, що до чого, - запропонував не роздумуючи.
- Аби інший убивав мене уві снах? Краще вже ви собі відсипайтеся, пане кат.
(22)
(с)КОСТЯНТИН ТЕТЕРІН