А за вікном йшов Час і еліта для сміттєвих баків
Час неквапливо йшов, з цікавістю озираючись навкруги.
- Міняю ядєрні боєголовки на красіву бумажку з афтографом! - прєдлагав сєдовласий дєдушка.
- Дурак ілі притворяється? - задумався Час, отодвигая його в сторону.
- Чєчєнам єго отдайте, грузіна етого, - істєрив рижий мужичок.
- Добалакався, - пробурчав Час, даючи рижому копняка.
- Моя нація не заслуговує бути моєю, - важно умнічав какой-то очкарік.
- Ну тогда йди назад, на смітник, з якого нація тебе подобрала, - посовєтував Час, заштовхуючи очкаріка в мусорний бак.
- Ви шо, шлєппєра, оборзєлі так воровать, шо я за вами не успєваю? - грозно орав бугай з золотим унітазом.
- Нічєго сєбє, какой борзий! - удівілся Час, заталкуя бугая в золотой унітаз і пінком забрасуя його аж в Ростов.
- Тіхо, я понял, - замахав руками кучєрявий.
- Шо ти понял? - полюбопитствовав Час.
- Шо єслі шо буде больно.
- Правильно поняв, - согласився Час, присідая скраєчку. - Отдохну, посмотрю, как ти поняв.
- А може дальше пойдьотє? А я вам тортіка спечу на дорожку, - заісківающє прєдложив кучєрявий.
- Слішком хитрий, - подозрітєльно прищурився Час. - Може пнуть?
- Нє надо, - іспугався кучєрявий. - Я пошутіл.
- Шутнік, однако, - Час ласково потрєпав його по густій шевелюрі.
- А чєго ви к Путіну не заглянєтє? - Спросив кучєрявий, осторожно поправляя причоску. - Он відітє шо творіт?
- Бесполєзно, - махнув рукою Час. - Я його пінаю, а он возвращається. Я пінаю - а он возвращається. Чєловєк-бумєранг...
- Так забралі би його навсєгда, - прєдложив кучєрявий.
- Заберу непрємєнно, - согласився Час, вніматєльно разглядуя пацана, який намагався незамєчєно пробраться кустами.
- А шо це синуля твой хоче проскочить у Раду?
- Всьо чєсно, - покраснів кучєрявий. - Хай потрєнірується на мажорітарці, в будущєм пригодиться.
- Гдє-то я шось подобне бачив, - задумався Час. - Там ще золотой унітаз фігуріровал...
- Я не поклоннік жлоб-арта, - брєзгліво сказав кучерявий, поглядаючи на часи. - Надо бєжать, государствєнних дєл полно.
- Бєгі конєшно. Но помні - тобі вірять люди, - розрішив Час, аккуратно приоткривая кришку мусорного бака:
- А тут у нас хто?
- Економіка. Мир. Країна, - бєссвязно лєпєтал смазлівий мужичок, злякано закапуясь в мусор.
- Чим от тєбя воняєт? - поінтєрєсувався Час, поднімая його за шиворот і принюхуясь. - Нє то нафталін, нє то формалін.
- Сильний прєзідєнт… Сильна країна… - злякано пищав мужичок, дригая ногами.
- Буйний ілі так, ідіот? - задумався Час.
- А пошлі со мной, - озаріло вдруг мужичка. - С тобой я буду сільнєє.
- Оборзєл, чи шо? - хмикнув Час і швирнув мужика через плече. Тот отлєтєл далєко назад і прочно застряв в якійсь корічнєвой жижі.
- Правільно, так єго! Прєдатєля, - обрадувалось нагломорде чмо і хіщно улибнулось.
- Хто тєбя так побив? - поінтєрєсувався час, осторожно трогая бінт на морді.
- Правосєкі, сволочі, хотєлі в бак затолкать, - прошипів мужик і кивнув в направлєнії смазлівого. - Вот би їх тоже слєдом…
- Їх много, а ти один, - рассудітєльно замєтіл час. - Давай я лучше тєбя куда-то заброшу, шоб не найшли.
- Нє-нє-нє, - злякавсь нагломордий. - Мнє єщо страну нужно Путіну передать, он давно оплатіл.
- Не жалко своєй страни? - удівілся Час.
- Мнє насрать, я космополіт, - гордо заявив нагломордий.
- Ясно, - сказав Час, запихуя нагломордого в освободівшийся мусорний бак.
- Ой как красіво! Там йому й мєсто, - захлопала в ладоші блондінка, подпригуя от восхіщєнія.
- Шо там Надя Савчєнко? - спросив у неї Час.
- Надя? Хто така Надя? - не поняла блондінка.
- Номєр один у спіскє, - намєкнув Час.
- Ах, ета, - вспомнила блондінка. - Так ми работаєм. Вот пройдьом в парламєнт, видадім єй мандат…
- Даже я так долго ждать нє могу, - роздратовано замітив Час. - Она тєм болєє.
- Ну а как іначє? - пожала плечима блондінка. - Ви ж самі відітє, яке там х…
- Путін, - поправив Час.
- Імєнно шо х… - возразила блондінка.
- Етіх на "х" много, а он одін, - філософські замітив час. - Нагломордий, к прімєру, тоже на "х".
- А вот я с вамі нє согласна, - упрямствувала блондінка.
- Та начхать, - признався Час. - Надю вєрні, потом і поговорім. Бо єслі нє вєрньош, засуну до нагломордого. Так шо учті, це твой послєдній шанс.
Женщина грустно кивнула.
- Шо, Владіміровна, довольни? - трубним голосом поінтєрєсувався брюнет з вилами.
- А ти чого такой самоувєрєний? - удівілся час.
- Слиш, я воював, мєжду прочім, - обідився брюнет. - За мєня комбати ідуть.
- Разниє ходять слухі, - підморгнув Час.
- То Коломойський мєня заказал. Ти би к нєму заглянув, бо распоясався вже хуже нєкуда.
- Я питався, тільки він мене всєгда обганяє. Нікак не дотянусь, - пожалувався час. - Пока остальні соображают, он дєйствуєт. Ушлий.
- Ви обо мнє? - уточнив Коломойський, оборачуясь на бєгу. - Так а шо, нєльзя?
- Догоню, тогда разбєрьомся, шо било можна, а шо нєльзя, - пригрозив Час.
- Такі зачєм доганять? Можна взять інтерв'ю, - прєдложив Коломойський.
- Слова нічєго нє значать, ви всє говорить умєєтє, - вздохнув час. Затєм достав пісочний годинник і поставив перед собой.
- Пока подрємаю, а ви особо не разбєгайтєсь. Проснусь - будем разбираться, шо с вами дєлать. Ферштейн?
- Угу, - мрачно кивнули прісутствующі.
- Ну і ладнєнько…
Час приліг на траву і тихесенько засопів, улибаясь во снє...
Дохтур Лівсі