Нелігитимно
Оригинал взят у atytarenko в Пост для пам'яті - аналіз юристів з конституційного права
Хронологія змін органів влади в Україні та їх повноважень
28 червня 1996 року було ухвалено Конституцію України, згідно якої в Україні встановлено президентсько-парламентську форму правління, строк повноважень народних депутатів - 4 роки, чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України.
У 2004 році під час чергових виборів Президента України сталася політична криза.
21 листопада 2004 року відбувся другий тур виборів Президента України, кандидатами в якому були провладний Віктор Янукович та опозиційний Віктор Ющенко.
22 листопада 2004 року оголошуються попередні результати другого туру, згідно яких перемогу на Президентських виборах здобув провладний кандидат Віктор Янукович.
Через незгоду народу України з результатами другого туру та масовими фальсифікаціями 22 листопада 2004 року розпочалась «Помаранчева революція».
Кандидат у Президенти України Віктор Ющенко з командою оскаржили результати другого туру виборів до Верховного суду України.
3 грудня 2004 року Верховний суд України визнав факти порушення законів та Конституції України в ході виборів, визнав результати другого туру голосування недійсними і призначив повторне голосування.
8 грудня 2004 року Верховна Рада України провела Конституційну реформу, ухваливши ряд змін до Конституції України як результат компромісу між владою і опозицією, зокрема було обмежено владу Президента України, делеговано частину його повноважень Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України. Фактично, Україна стала парламентсько-президентською республікою за формою правління, строк повноважень народних депутатів подовжено до 5 років, введено пропорційну систему виборів до парламенту.
26 грудня 2004 року під час повторного голосування на виборах Президента України переміг Віктор Ющенко.
Під час переголосування виборці голосували за Президента України, який мав повноваження відповідно до проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року. У даному випадку вибори Президента України пройшли після внесення змін до Конституції України.
26 березня 2006 року відбулись чергові парламентські вибори за пропорційною системою. Вибори проходили за народних депутатів України з повноваженнями, відповідно про проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року.
2 квітня 2007рокуПрезидент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні.
30 вересня 2007 року відбулись позачергові вибори народних депутатів України за пропорційною системою. Вибори проходили за народних депутатів України з повноваженнями, відповідно про проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року.
7 лютого 2010 року на чергових виборах Президента України переміг Віктор Янукович. Під час виборів голосували за Президента України, який мав повноваження відповідно до проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року.
Хронологія делегітімізації органів влади України
1. Створення «нелегітимної» коаліції у Верховній Раді України
Згідно проведеної політреформи (закон від 8 грудня 2004 року), статтею 83 Конституції України було встановлено, що «у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».
Конституційний суд України рішенням №16-рп/2008 від 17 вересня 2008 року в справі № 1-40/2008 зазначив, що «словосполучення «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України», що міститься у частинах шостій, сьомій, дев'ятій статті 83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадахоб'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність».
Мотивуючи вказаний висновок, Конституційний суд України зазначив, що «Конституція України визначила суб'єктів формування коаліції депутатських фракцій - депутатські фракції».
Проте, після чергових виборів Президента України 7 грудня 2010 року, на яких переміг Віктор Янукович, у Партії Регіонів та нового Президента України виникає намір створити пропрезидентську коаліцію у Верховній Раді України, для чого необхідно змінити підхід у формуванні коаліції депутатських фракцій.
З цією метою, за зверненням 68 народних депутатів, Конституційний суд України рішенням №11-рп/2010 від 6 квітня 2010 року в справі № 1-33/2010 доходить до повністю протилежного висновку щодо суб’єктів формування коаліції депутатських фракцій, зазначаючи в рішенні суду, що «окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України».
Тобто, фактично, Конституційний суд України змінює порядок формування коаліції депутатських фракцій на такий, за який виборці не голосували ні на чергових парламентських виборах 2006 року, ні на позачергових парламентських виборах 2007 року.
Фактично, про винесення протилежного власній судовій практиці рішення Конституційного суду України та про ревізію волі виборців йдеться і в окремих думках суддів Конституційного суду України до рішення №11-рп/2010 від 6 квітня 2010 року в справі № 1-33/2010.
2. Зміна форми правління
На чергових парламентських виборах 2006 року, позачергових парламентських виборах 2007 року та чергових президентських виборах 2010 року виборці голосують за органи державної влади (законодавчої, виконавчої та судової) з повноваженнями, відповідно до проведеної законом від 8 грудня 2004 року політреформи, тобто за парламентсько-президентську форму правління з обмеженими повноваженнями Президента.
Впродовж 2005 - початку 2010 років Верховна Рада України не вносила змін до Конституції України, якими б істотно змінювались повноваження органів влади чи форма правління в Україні.
Після чергових президентських виборів 2010 року під гаслом побудови сильної вертикалі влади, новообраний Президент України Віктор Янукович розпочинає процес істотного перерозподілу владних повноважень на свою користь.
Так, провладна (тобто лояльна до В. Януковича) парламентська більшість у кількості 252 народних депутатів звертається до Конституційного суду України з пропозицією визнати неконституційною політреформу 2004 року у зв’язку з порушенням процедури прийняття змін до Конституції України.
Незважаючи на те, що впродовж 2004 - початку 2010 років Конституційний суд України неодноразово у своїх рішеннях посилався на політреформу та внесені до Конституції України зміни, і що жодного разу Конституційний суд України не зауважив про неконституційність політреформи, рішенням Конституційного суду України № 20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року у справі № 1-45/2010 визнано неконституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. У вказаному рішенні Конституційний суд України вказав, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Крім того, Конституційний суд України поклав на органи державної влади обов'язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року.
Таким чином, фактично, Україну рішенням Конституційного суду України було перетворено з парламентсько-президентської та президентсько-парламентську форму правління.
При цьому слід зауважити, що згідно Конституції України правом на внесення змін до Конституції України наділений народ та Верховна Рада України. Конституційний суд України таких повноважень не має і не є суб’єктом внесення змін до Конституції України.
Крім цього, компетенцією Конституційного суду України є перевірка законів на предмет їх відповідності Конституції України, але саму Конституцію УУкраїни Конституційний суд України переглядати не вправі. До того ж х моменту набуття чинності Закону України від 8 грудня 2004 року про проведення політреформи, положення цього закону стали нормами Конституції, тобто Конституційний суд на догоду Президенту В. Януковичу просто переглянув Конституцію України.
Також слід зауважити, що після винесення такого рішення Конституційного суду України в Україні змінилась форма влади і органи влади стали наділені зовсім іншими повноваженнями, збільшився обсяг повноважень Президента України, і зменшився обсяг повноважень Кабінету Міністрів України та парламенту. Проте, за органи влади з новим обсягом повноважень громадяни України не голосували і не делегували своїх представників в органи влади з новими повноваженнями.
3. Зміна судоустрою
До проведення так званої «судової реформи» Президента В. Януковича, найвищим органом судової влади України був Верховний суд України на чолі з В. Онопенко, якого було прийнято розглядати як такого, що не контролюється Президентом України.
Фактично, судова система на момент обрання В. Януковича Президентом складалася з:
1) судів загальної юрисдикції (районні суди та обласні Апеляційні суди), які розглядали цивільні та кримінальні справи;
2) Верховний суд України - який був найвищим судовим органом і виконував функції касаційної інстанції в цивільних та кримінальних справах;
3) системи спеціалізованих адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом України:
4) системи господарських судів на чолі з Вищим господарським судом України.
При цьому, у вказаній системі Верховний суд України виступав з певними обмеженнями як повторна касаційна інстанція для системи спеціалізованих господарських і адміністративних судів, забезпечуючи у такий спосіб однаковість застосування права при розгляді різних категорій справ.
Оскільки при такій побудові судової системи відбувались певні перекоси (для цивільних та кримінальних справ - 3 інстанції включаючи Верховний суд, для адміністративних та господарських справ - 4 інстанції включаючи Верховний суд), а також у зв’язку з тим, що Верховний суд був перенавантажений справами і розгляд справ у ньому тривав роками, в 2002 році Законом України «Про судоустрій України» було передбачено створення Касаційного суду України, який мав виступати як суд касаційної інстанції для цивільних та кримінальних справ, і, відповідно, мав вирівняти всю судову систему України, встановивши її у чотириланковому вигляді, в якому Верховний суд України виступав як суд повторної касації для всіх категорій справ (цивільних, адміністративних, господарських та кримінальних).
За поданням 62 народних депутатів України, Конституційний суд України своїм рішенням № 20-рп/2003 від 11 грудня 2003 року у справі № 1-38/2003 визнав неконституційним створення Касаційного суду України, вказавши при цьому у рішенні, що найвищим судовим органом України є Верховний суд, і створення додаткового Касаційного суду Конституцією України не передбачено.
Оскільки президентські вибори 2004 року були вирішені саме за допомогою судової системи (рішенням Верховного суду України було визнано масові фальсифікації), В. Янукович, після обрання його Президентом у 2010 році, з метою встановлення повного контролю за судовою системою ініціює проведення «судової реформи».
Першим етапом стало винесення Конституційним судом України рішення № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року у справі № 1-1/2010, згідно якого Верховний суд України був позбавлений права виконувати функції повторної касації для адміністративних та господарських справ.
Тобто, таким рішенням Конституційного суду України, фактично, створювались три паралельні найвищі судові органи: Верховний суд України - для цивільних та кримінальних справ, Вищий господарський суд України - для господарських справ, Вищий адміністративний суд України - для адміністративних справ.
При цьому Конституційний суд України, таким своїм рішенням, фактично узаконив можливість неоднакового застосування одних і тих самих норм права при розгляді різних категорій справ, оскільки не існувало єдиного судового органу, який міг би узгоджувати правозастосовчу практику судів при розгляді різних категорій справ. На практиці, часто, одні і ті самі норми права по різному застосовувались при розгляді цивільних та господарських справ, і єдиного судового органу, який би узагальнив судову практику і зробив її єдиною не стало.
Таким рішенням Конституційного суду України, В. Янукович, фактично, позбавив Верховний суд України, який не розцінювався їм як лояльний, можливості переглянути рішення Вищого адміністративного суду України (адміністративні справи, всі виборчі справи), голова якого розцінювався як лояльний до В. Януковича.
Наступним кроком для встановлення контролю за судовою системою, стало прийняття нової судової реформи, в якій під виглядом встановлення системи контролю Вищої ради юстиції за дисциплінарними вчинками суддів, фактично було:
1) створено новий Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, який за своїми касаційними повноваженнями по цивільним та кримінальним справам був ідентичний Касаційному суду України, існування якого в 2003 році Конституцийним судом України було визнано неконституційним;
2) передбачено можливість повторної касації у Верховний суд України рішень вищих спеціалізованих судів у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах (що в березні 2010 року також визнавалось Конституційним судом України неконституційним), але було встановлено, що саме вищі спеціалізовані суди (чиї рішення фактично оскаржуються) приймають рішення, що допускати справи до розгляду в порядку повторної касації у Верховний суд України;
3) зменшено кількість суддів Верховного суду України та розміщення у його приміщеннях Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ було призначено народного депутата від Партії Регіонів (пропрезидентська партія) Леоніда Фесенка, заступником голови було призначено Миколу Пшонку, який є братом Генерального прокурора України.
Головою Вищого господарського суду було призначено Віктора Татькова, який в період з 2001 по 2010 рік був головою Донецького апеляційного господарського суду (регіон, в якому В. Янукович працював, і який вважається його батьківщиною і основним електоральним осередком Партії регіонів), і якого спеціально для подальшого призначення керівником було переведено до Вищого господарського суду України за місяць до його призначення.
Головою Вищого адміністративного суду України було призначено Віктора Темкіжева, який в період з 2002 по 2005 рік працював заступником голови Господарського суду Донецької області, в період з 2005 по 2010 рік працював головою Господарського суду Донецької області, в період з грудня 2010 року по листопад 2011 року працював головою Дніпропетровського апеляційного господарського суду, і якого спеціально для подальшого призначення керівником було переведено до Вищого адміністративного суду України менше ніж за місяць до його призначення.
До вересня 2011 року головою Верховного суду України був Василь Онопенко, якого Президент України В. Янукович намагався змусити залишити свою посаду, оскільки не вважав його лояльним до себе.
Зокрема, впродовж 2010 - 2011 років було ініційовано кримінальне переслідування чоловіка дочки В. Онопенко - колишнього заступника Міністра юстиції України Євгена Корнійчука, в тому числі з утриманням його під вартою, порушувалась кримінальна справа проти дочки В. Онопенка, вдома за адресою його мешкання проводився обшук.
В вересні 2011 року, щоб недопустити повторного обрання В. Онопенка головою Верховного суду України на наступні 5 років, Вищий адміністративний суд України за позовом двох суддів - членів Вищої ради юстиції (які мають повноваження з контролю системи судочинства) забороняв проведення Пленуму Верховного суду України, на якому мало розглядатись питання виборів нового голови Верховного суду України.
Таким чином, В. Онопенко був змушений не висувати свою кандидатуру на нових виборах голови Верховного суду України, після чого Вищий адміністративний суд України скасував заборону на проведення Пленуму Верховного суду України, за наслідками якого головою Верховного суду України було обрано Петра Пилипчука, якого вважають лояльним до В. Януковича.
Про боротьбу В. Януковича із фактичного усунення В. Онопенка від керування Верховним судом України свідчить подальше (після обрання нового голови Верховного суду України) збільшення кількості суддів цього суду, повернення Верховному суду України частини повноважень, перекваліфікація кримінальної справи щодо чоловіка дочки В. Онопенка - Євгена Корнійчука з переходом на пред’явлення обвинувачення за більш м’якою статтею Кримінального кодексу та закриттям кримінальної справи за амністією.
4. Подовження повноважень Верховної Ради 6 скликання
Крім того, з метою посилення свого контролю за парламентом і недопущення передчасних виборів парламенту (до усунення політичних опонентів від реальної можливості брати участь у виборах народних депутатів України), В. Януковичем ініціюється подовження повноважень чинного скликання Верховної ради України.
Так, оскільки після рішення Конституційного суду України про скасування політреформи, строк повноважень Верховної ради України скоротився до 4 років (замість 5 років як при політреформі 2004 року), 1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року.
Згідно вказаного закону повноваження Верховної ради України встановлені на термін 5 років, починаючи з 2006 року (тобто заднім числом для поточного складу Верховної ради України), а чергові вибори народних депутатів призначені на кінець жовтня 2011 року.
Висновки
Слід зауважити, що виборці - громадяни України не голосували за своїх представників у владі з новими повноваженнями, у новій формі правління та з новими строками функціонування, у зв’язку з чим нинішні органи влади переважною більшістю населення та опозицією розглядаються як нелегітимні.
При цьому, В. Янукович, фактично, привласнив владні повноваження, перебудувавши систему органів влади на 100% контроль за функціонуванням всіх гілок влади, хоча такі дії ще в 2005 році визнавались Конституційним судом України як неконституційні.
Зокрема, рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 року у справі № 1-5/2005 визначено, що «Здійснення народного волевиявлення у зазначених формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні. Виходячи з наведеного Конституційний суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими. Конституція України забороняє узурпацію належного виключно народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або посадовими особами. Тому будь-які дії держави, її органів або посадових осіб, що призводять до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке належить виключно народові, є неконституційними і незаконними. Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими».
Слід окремо зазначити, що згадуючи у цьому рішенні проведену у 2004 році політреформу, Конституційний суд України жодним пунктом не відзначив її неконституційнисть.
З урахуванням викладеного, єдиним інструментом легалізації органів влади в Україні та їх повноважень є одночасне дострокове проведення парламентських та президентських виборів України, на яких виборці - громадяни України зможуть призначити своїх представників в органи влади з компетенцією та на терміни, записані в чинному законодавстві для його подальшого приведення у відповідність зі стандартами дотримання прав і основоположних свобод людини і недопущення випадків узурпації влади.
Crosspost from atytarenko.dreamwidth.org
Хронологія змін органів влади в Україні та їх повноважень
28 червня 1996 року було ухвалено Конституцію України, згідно якої в Україні встановлено президентсько-парламентську форму правління, строк повноважень народних депутатів - 4 роки, чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України.
У 2004 році під час чергових виборів Президента України сталася політична криза.
21 листопада 2004 року відбувся другий тур виборів Президента України, кандидатами в якому були провладний Віктор Янукович та опозиційний Віктор Ющенко.
22 листопада 2004 року оголошуються попередні результати другого туру, згідно яких перемогу на Президентських виборах здобув провладний кандидат Віктор Янукович.
Через незгоду народу України з результатами другого туру та масовими фальсифікаціями 22 листопада 2004 року розпочалась «Помаранчева революція».
Кандидат у Президенти України Віктор Ющенко з командою оскаржили результати другого туру виборів до Верховного суду України.
3 грудня 2004 року Верховний суд України визнав факти порушення законів та Конституції України в ході виборів, визнав результати другого туру голосування недійсними і призначив повторне голосування.
8 грудня 2004 року Верховна Рада України провела Конституційну реформу, ухваливши ряд змін до Конституції України як результат компромісу між владою і опозицією, зокрема було обмежено владу Президента України, делеговано частину його повноважень Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України. Фактично, Україна стала парламентсько-президентською республікою за формою правління, строк повноважень народних депутатів подовжено до 5 років, введено пропорційну систему виборів до парламенту.
26 грудня 2004 року під час повторного голосування на виборах Президента України переміг Віктор Ющенко.
Під час переголосування виборці голосували за Президента України, який мав повноваження відповідно до проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року. У даному випадку вибори Президента України пройшли після внесення змін до Конституції України.
26 березня 2006 року відбулись чергові парламентські вибори за пропорційною системою. Вибори проходили за народних депутатів України з повноваженнями, відповідно про проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року.
2 квітня 2007рокуПрезидент України Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні.
30 вересня 2007 року відбулись позачергові вибори народних депутатів України за пропорційною системою. Вибори проходили за народних депутатів України з повноваженнями, відповідно про проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року.
7 лютого 2010 року на чергових виборах Президента України переміг Віктор Янукович. Під час виборів голосували за Президента України, який мав повноваження відповідно до проведеної Верховною Радою України політреформи за законом від 8 грудня 2004 року.
Хронологія делегітімізації органів влади України
1. Створення «нелегітимної» коаліції у Верховній Раді України
Згідно проведеної політреформи (закон від 8 грудня 2004 року), статтею 83 Конституції України було встановлено, що «у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».
Конституційний суд України рішенням №16-рп/2008 від 17 вересня 2008 року в справі № 1-40/2008 зазначив, що «словосполучення «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України», що міститься у частинах шостій, сьомій, дев'ятій статті 83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадахоб'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність».
Мотивуючи вказаний висновок, Конституційний суд України зазначив, що «Конституція України визначила суб'єктів формування коаліції депутатських фракцій - депутатські фракції».
Проте, після чергових виборів Президента України 7 грудня 2010 року, на яких переміг Віктор Янукович, у Партії Регіонів та нового Президента України виникає намір створити пропрезидентську коаліцію у Верховній Раді України, для чого необхідно змінити підхід у формуванні коаліції депутатських фракцій.
З цією метою, за зверненням 68 народних депутатів, Конституційний суд України рішенням №11-рп/2010 від 6 квітня 2010 року в справі № 1-33/2010 доходить до повністю протилежного висновку щодо суб’єктів формування коаліції депутатських фракцій, зазначаючи в рішенні суду, що «окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України».
Тобто, фактично, Конституційний суд України змінює порядок формування коаліції депутатських фракцій на такий, за який виборці не голосували ні на чергових парламентських виборах 2006 року, ні на позачергових парламентських виборах 2007 року.
Фактично, про винесення протилежного власній судовій практиці рішення Конституційного суду України та про ревізію волі виборців йдеться і в окремих думках суддів Конституційного суду України до рішення №11-рп/2010 від 6 квітня 2010 року в справі № 1-33/2010.
2. Зміна форми правління
На чергових парламентських виборах 2006 року, позачергових парламентських виборах 2007 року та чергових президентських виборах 2010 року виборці голосують за органи державної влади (законодавчої, виконавчої та судової) з повноваженнями, відповідно до проведеної законом від 8 грудня 2004 року політреформи, тобто за парламентсько-президентську форму правління з обмеженими повноваженнями Президента.
Впродовж 2005 - початку 2010 років Верховна Рада України не вносила змін до Конституції України, якими б істотно змінювались повноваження органів влади чи форма правління в Україні.
Після чергових президентських виборів 2010 року під гаслом побудови сильної вертикалі влади, новообраний Президент України Віктор Янукович розпочинає процес істотного перерозподілу владних повноважень на свою користь.
Так, провладна (тобто лояльна до В. Януковича) парламентська більшість у кількості 252 народних депутатів звертається до Конституційного суду України з пропозицією визнати неконституційною політреформу 2004 року у зв’язку з порушенням процедури прийняття змін до Конституції України.
Незважаючи на те, що впродовж 2004 - початку 2010 років Конституційний суд України неодноразово у своїх рішеннях посилався на політреформу та внесені до Конституції України зміни, і що жодного разу Конституційний суд України не зауважив про неконституційність політреформи, рішенням Конституційного суду України № 20-рп/2010 від 30 вересня 2010 року у справі № 1-45/2010 визнано неконституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. У вказаному рішенні Конституційний суд України вказав, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Крім того, Конституційний суд України поклав на органи державної влади обов'язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року.
Таким чином, фактично, Україну рішенням Конституційного суду України було перетворено з парламентсько-президентської та президентсько-парламентську форму правління.
При цьому слід зауважити, що згідно Конституції України правом на внесення змін до Конституції України наділений народ та Верховна Рада України. Конституційний суд України таких повноважень не має і не є суб’єктом внесення змін до Конституції України.
Крім цього, компетенцією Конституційного суду України є перевірка законів на предмет їх відповідності Конституції України, але саму Конституцію УУкраїни Конституційний суд України переглядати не вправі. До того ж х моменту набуття чинності Закону України від 8 грудня 2004 року про проведення політреформи, положення цього закону стали нормами Конституції, тобто Конституційний суд на догоду Президенту В. Януковичу просто переглянув Конституцію України.
Також слід зауважити, що після винесення такого рішення Конституційного суду України в Україні змінилась форма влади і органи влади стали наділені зовсім іншими повноваженнями, збільшився обсяг повноважень Президента України, і зменшився обсяг повноважень Кабінету Міністрів України та парламенту. Проте, за органи влади з новим обсягом повноважень громадяни України не голосували і не делегували своїх представників в органи влади з новими повноваженнями.
3. Зміна судоустрою
До проведення так званої «судової реформи» Президента В. Януковича, найвищим органом судової влади України був Верховний суд України на чолі з В. Онопенко, якого було прийнято розглядати як такого, що не контролюється Президентом України.
Фактично, судова система на момент обрання В. Януковича Президентом складалася з:
1) судів загальної юрисдикції (районні суди та обласні Апеляційні суди), які розглядали цивільні та кримінальні справи;
2) Верховний суд України - який був найвищим судовим органом і виконував функції касаційної інстанції в цивільних та кримінальних справах;
3) системи спеціалізованих адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом України:
4) системи господарських судів на чолі з Вищим господарським судом України.
При цьому, у вказаній системі Верховний суд України виступав з певними обмеженнями як повторна касаційна інстанція для системи спеціалізованих господарських і адміністративних судів, забезпечуючи у такий спосіб однаковість застосування права при розгляді різних категорій справ.
Оскільки при такій побудові судової системи відбувались певні перекоси (для цивільних та кримінальних справ - 3 інстанції включаючи Верховний суд, для адміністративних та господарських справ - 4 інстанції включаючи Верховний суд), а також у зв’язку з тим, що Верховний суд був перенавантажений справами і розгляд справ у ньому тривав роками, в 2002 році Законом України «Про судоустрій України» було передбачено створення Касаційного суду України, який мав виступати як суд касаційної інстанції для цивільних та кримінальних справ, і, відповідно, мав вирівняти всю судову систему України, встановивши її у чотириланковому вигляді, в якому Верховний суд України виступав як суд повторної касації для всіх категорій справ (цивільних, адміністративних, господарських та кримінальних).
За поданням 62 народних депутатів України, Конституційний суд України своїм рішенням № 20-рп/2003 від 11 грудня 2003 року у справі № 1-38/2003 визнав неконституційним створення Касаційного суду України, вказавши при цьому у рішенні, що найвищим судовим органом України є Верховний суд, і створення додаткового Касаційного суду Конституцією України не передбачено.
Оскільки президентські вибори 2004 року були вирішені саме за допомогою судової системи (рішенням Верховного суду України було визнано масові фальсифікації), В. Янукович, після обрання його Президентом у 2010 році, з метою встановлення повного контролю за судовою системою ініціює проведення «судової реформи».
Першим етапом стало винесення Конституційним судом України рішення № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року у справі № 1-1/2010, згідно якого Верховний суд України був позбавлений права виконувати функції повторної касації для адміністративних та господарських справ.
Тобто, таким рішенням Конституційного суду України, фактично, створювались три паралельні найвищі судові органи: Верховний суд України - для цивільних та кримінальних справ, Вищий господарський суд України - для господарських справ, Вищий адміністративний суд України - для адміністративних справ.
При цьому Конституційний суд України, таким своїм рішенням, фактично узаконив можливість неоднакового застосування одних і тих самих норм права при розгляді різних категорій справ, оскільки не існувало єдиного судового органу, який міг би узгоджувати правозастосовчу практику судів при розгляді різних категорій справ. На практиці, часто, одні і ті самі норми права по різному застосовувались при розгляді цивільних та господарських справ, і єдиного судового органу, який би узагальнив судову практику і зробив її єдиною не стало.
Таким рішенням Конституційного суду України, В. Янукович, фактично, позбавив Верховний суд України, який не розцінювався їм як лояльний, можливості переглянути рішення Вищого адміністративного суду України (адміністративні справи, всі виборчі справи), голова якого розцінювався як лояльний до В. Януковича.
Наступним кроком для встановлення контролю за судовою системою, стало прийняття нової судової реформи, в якій під виглядом встановлення системи контролю Вищої ради юстиції за дисциплінарними вчинками суддів, фактично було:
1) створено новий Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, який за своїми касаційними повноваженнями по цивільним та кримінальним справам був ідентичний Касаційному суду України, існування якого в 2003 році Конституцийним судом України було визнано неконституційним;
2) передбачено можливість повторної касації у Верховний суд України рішень вищих спеціалізованих судів у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах (що в березні 2010 року також визнавалось Конституційним судом України неконституційним), але було встановлено, що саме вищі спеціалізовані суди (чиї рішення фактично оскаржуються) приймають рішення, що допускати справи до розгляду в порядку повторної касації у Верховний суд України;
3) зменшено кількість суддів Верховного суду України та розміщення у його приміщеннях Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ було призначено народного депутата від Партії Регіонів (пропрезидентська партія) Леоніда Фесенка, заступником голови було призначено Миколу Пшонку, який є братом Генерального прокурора України.
Головою Вищого господарського суду було призначено Віктора Татькова, який в період з 2001 по 2010 рік був головою Донецького апеляційного господарського суду (регіон, в якому В. Янукович працював, і який вважається його батьківщиною і основним електоральним осередком Партії регіонів), і якого спеціально для подальшого призначення керівником було переведено до Вищого господарського суду України за місяць до його призначення.
Головою Вищого адміністративного суду України було призначено Віктора Темкіжева, який в період з 2002 по 2005 рік працював заступником голови Господарського суду Донецької області, в період з 2005 по 2010 рік працював головою Господарського суду Донецької області, в період з грудня 2010 року по листопад 2011 року працював головою Дніпропетровського апеляційного господарського суду, і якого спеціально для подальшого призначення керівником було переведено до Вищого адміністративного суду України менше ніж за місяць до його призначення.
До вересня 2011 року головою Верховного суду України був Василь Онопенко, якого Президент України В. Янукович намагався змусити залишити свою посаду, оскільки не вважав його лояльним до себе.
Зокрема, впродовж 2010 - 2011 років було ініційовано кримінальне переслідування чоловіка дочки В. Онопенко - колишнього заступника Міністра юстиції України Євгена Корнійчука, в тому числі з утриманням його під вартою, порушувалась кримінальна справа проти дочки В. Онопенка, вдома за адресою його мешкання проводився обшук.
В вересні 2011 року, щоб недопустити повторного обрання В. Онопенка головою Верховного суду України на наступні 5 років, Вищий адміністративний суд України за позовом двох суддів - членів Вищої ради юстиції (які мають повноваження з контролю системи судочинства) забороняв проведення Пленуму Верховного суду України, на якому мало розглядатись питання виборів нового голови Верховного суду України.
Таким чином, В. Онопенко був змушений не висувати свою кандидатуру на нових виборах голови Верховного суду України, після чого Вищий адміністративний суд України скасував заборону на проведення Пленуму Верховного суду України, за наслідками якого головою Верховного суду України було обрано Петра Пилипчука, якого вважають лояльним до В. Януковича.
Про боротьбу В. Януковича із фактичного усунення В. Онопенка від керування Верховним судом України свідчить подальше (після обрання нового голови Верховного суду України) збільшення кількості суддів цього суду, повернення Верховному суду України частини повноважень, перекваліфікація кримінальної справи щодо чоловіка дочки В. Онопенка - Євгена Корнійчука з переходом на пред’явлення обвинувачення за більш м’якою статтею Кримінального кодексу та закриттям кримінальної справи за амністією.
4. Подовження повноважень Верховної Ради 6 скликання
Крім того, з метою посилення свого контролю за парламентом і недопущення передчасних виборів парламенту (до усунення політичних опонентів від реальної можливості брати участь у виборах народних депутатів України), В. Януковичем ініціюється подовження повноважень чинного скликання Верховної ради України.
Так, оскільки після рішення Конституційного суду України про скасування політреформи, строк повноважень Верховної ради України скоротився до 4 років (замість 5 років як при політреформі 2004 року), 1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року.
Згідно вказаного закону повноваження Верховної ради України встановлені на термін 5 років, починаючи з 2006 року (тобто заднім числом для поточного складу Верховної ради України), а чергові вибори народних депутатів призначені на кінець жовтня 2011 року.
Висновки
Слід зауважити, що виборці - громадяни України не голосували за своїх представників у владі з новими повноваженнями, у новій формі правління та з новими строками функціонування, у зв’язку з чим нинішні органи влади переважною більшістю населення та опозицією розглядаються як нелегітимні.
При цьому, В. Янукович, фактично, привласнив владні повноваження, перебудувавши систему органів влади на 100% контроль за функціонуванням всіх гілок влади, хоча такі дії ще в 2005 році визнавались Конституційним судом України як неконституційні.
Зокрема, рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 року у справі № 1-5/2005 визначено, що «Здійснення народного волевиявлення у зазначених формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні. Виходячи з наведеного Конституційний суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими. Конституція України забороняє узурпацію належного виключно народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або посадовими особами. Тому будь-які дії держави, її органів або посадових осіб, що призводять до узурпації права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке належить виключно народові, є неконституційними і незаконними. Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими».
Слід окремо зазначити, що згадуючи у цьому рішенні проведену у 2004 році політреформу, Конституційний суд України жодним пунктом не відзначив її неконституційнисть.
З урахуванням викладеного, єдиним інструментом легалізації органів влади в Україні та їх повноважень є одночасне дострокове проведення парламентських та президентських виборів України, на яких виборці - громадяни України зможуть призначити своїх представників в органи влади з компетенцією та на терміни, записані в чинному законодавстві для його подальшого приведення у відповідність зі стандартами дотримання прав і основоположних свобод людини і недопущення випадків узурпації влади.
Crosspost from atytarenko.dreamwidth.org