***

[povitrya]

Де ті твої вітрила
Напнуті до небес?
Пам’ять свою закрила
Доки ти не воскрес.
Бачиш, он там жевріє
В небі рілля зірок,
Маєш якусь надію,
Вивчив якийсь урок.
Бачиш, отам здіймає
Вечір уверх вогні
Надвоє розриває
Ніч. Не тобі й мені.
Чуєш, як б’ється серце,
Хоч би уже й не так.
Навіть не знаю, де це
Ти заховав свій страх.
Бачиш, як тиха повінь
Враз підкотила в ніч.
Можеш почати знову
Тільки не на мені.
Тиша настільки ріже,
Рани, як свіжі, живі.
Страх підбіга на ніжках
Чує, як ти ревів.
Хоч би і так далеко,
Поряд на рівні снів.
Впевнена, буде легко
Потім. Лиш би зумів
Все пережити, й далі
Впевненим кроком йти.
Всі ті несправжні медалі
Ти, якщо можеш, прости.
Хоч би і так далеко,
З прірвою поміж нас,
Впевнена, буде легко.
Все залікує час.
Бачиш, у небі сяє,
Чуєш, гудять вітри.
Я звідти спостерігаю,
Не в змозі так підійти.
Відчуєш, як тьохкає в грудях,
Як тихо проб’є під ребро.
Це я. Я іще не забуду.
Як буде.
І як
Було.

© Aleksandra Gorchinska