Культурні походеньки
Вчора до Києва несподівано завітала осінь. Тобто, для багатьох несподівано, а я точно знав, що щось таке трапиться, бо нарешті спромігся вибратись на книжковий ярмарок "Книжкова країна", який проходив на ВДНГ. Якби погода залишалась сонячною і навіть спекотною, це б виглядало якось дивно.
Останній раз я був на ВДНГ років двадцять тому, коли туди ще не ходило метро, а навколо не височіли новобудови, однак шлях знайшов. Не знайти його було важко, бо організатори усюди розвісили плани та вказівники.
Походив по стендах видавництв. Їх було, здається, менше ніж буває на Львівському форумі видавців, але то, мабуть, тому, що малі видавництва з віддалених областей до Києва не добралися. Але й від того, що було, очі розбігались. Незважаючи ні на що, книжок у нас видається багато. Навіть якби були гроші всі купити, то не вистачило б часу всі прочитати.
До речі про гроші. Місцеві гендлярі, що торгували їжею та напоями (а також послугами туалету), схоже, вважають, що відвідувачі книжкових ярмарків це дуже багаті люди. Ще б пак - вони купують книжки, а не щось потрібне у господарстві! Мушу їх розчарувати - книголюби здебільшого люди не багаті, просто замість "потрібного в господарстві" вони купують книжки.
Але повернемось до книжок. Оглянувши намети з книжками, я пішов усередину павільйону. І зрозумів, що за літо так звик перебувати на відкритому повітрі, що не можу довго знаходитись у закритому приміщенні, де юрмиться дуже багато людей. Навіть дихати стало важко. Але все одно, героїчно долаючи клаустрофобію (чи як там це називається) обійшов всі стенди, подивився на автограф-сесії (переконався, що читачів, відданих певному авторові, у нас вистачає) і навіть відвідав пару заходів. Зокрема презентацію першої книги Генрі Лайона Олді з циклу "Ойкумена", видану українською.
Презентували книжку самі автори. Як завжди яскраво й артистично. Книжка радує око і особливо має сподобатись тим, кому книжки вже нема куди ставити: завдяки якимсь технологічним прийомам, яких я не запам'ятав, вона вийшла тонкою і при цьому текст набраний нормальним за розміром розбірливим шрифтом. Якби в мене вже не було першої трилогії "Ойкумени" точно придбав би. Крім книжки Олді представили Лорину Філоненко - перекладачку, яка вже перевела всі п'ятнадцять томів "Ойкумени" і не лише їх. Справжня подвижниця. Більше б таких людей, які працюють, а не повчають інших.
Зустрів кількох старих знайомих. Думав таких приємних зустрічей буде більше, але, мабуть, для цього треба було приходити на ярмарок раніше.
Отакі культурні походеньки в наші малокультурні часи.
Останній раз я був на ВДНГ років двадцять тому, коли туди ще не ходило метро, а навколо не височіли новобудови, однак шлях знайшов. Не знайти його було важко, бо організатори усюди розвісили плани та вказівники.
Походив по стендах видавництв. Їх було, здається, менше ніж буває на Львівському форумі видавців, але то, мабуть, тому, що малі видавництва з віддалених областей до Києва не добралися. Але й від того, що було, очі розбігались. Незважаючи ні на що, книжок у нас видається багато. Навіть якби були гроші всі купити, то не вистачило б часу всі прочитати.
До речі про гроші. Місцеві гендлярі, що торгували їжею та напоями (а також послугами туалету), схоже, вважають, що відвідувачі книжкових ярмарків це дуже багаті люди. Ще б пак - вони купують книжки, а не щось потрібне у господарстві! Мушу їх розчарувати - книголюби здебільшого люди не багаті, просто замість "потрібного в господарстві" вони купують книжки.
Але повернемось до книжок. Оглянувши намети з книжками, я пішов усередину павільйону. І зрозумів, що за літо так звик перебувати на відкритому повітрі, що не можу довго знаходитись у закритому приміщенні, де юрмиться дуже багато людей. Навіть дихати стало важко. Але все одно, героїчно долаючи клаустрофобію (чи як там це називається) обійшов всі стенди, подивився на автограф-сесії (переконався, що читачів, відданих певному авторові, у нас вистачає) і навіть відвідав пару заходів. Зокрема презентацію першої книги Генрі Лайона Олді з циклу "Ойкумена", видану українською.
Презентували книжку самі автори. Як завжди яскраво й артистично. Книжка радує око і особливо має сподобатись тим, кому книжки вже нема куди ставити: завдяки якимсь технологічним прийомам, яких я не запам'ятав, вона вийшла тонкою і при цьому текст набраний нормальним за розміром розбірливим шрифтом. Якби в мене вже не було першої трилогії "Ойкумени" точно придбав би. Крім книжки Олді представили Лорину Філоненко - перекладачку, яка вже перевела всі п'ятнадцять томів "Ойкумени" і не лише їх. Справжня подвижниця. Більше б таких людей, які працюють, а не повчають інших.
Зустрів кількох старих знайомих. Думав таких приємних зустрічей буде більше, але, мабуть, для цього треба було приходити на ярмарок раніше.
Отакі культурні походеньки в наші малокультурні часи.