поетичні скарби
Ми прозорі, просторі, блакитні -
Наче неба омріяна глиб.
Ми водночас міцні і тендітні,
Хоч простішими бути могли б...
Ми ретельно вкладаємо в строфи
Квінтесенцію наших часів:
Всі піднесення і катастрофи,
Крик мільярдів людських голосів.
Скільки ще неримованих істин,
Стиглих в вічності, наче бурштин,
Ми зберем в поетичне намисто
Для прийдешніх людських поколінь?
Скільки їх, тих, що вже відлетіли,
Нам лишивши послання крізь час,
Вклавши душу у дивні світлини,
Що плекають найкраще у нас!
Загартовані часом і болем,
Зрозумілі людські почуття
Ілюструють примхливості долі
Й тимчасовість земного буття.
І відкритими навстіж серцями
Інкрустовані в вірші слова
Віковими слугують дарами.
Врожаї даючи у жнива.
Хай живуть у мінливостях світу
Поетичної музи раби,
Щоб, вмістивши в словесну палітру,
Передати нащадкам скарби!
25.11.2014