Ранок, день, добре

[potato_otato]

..о 6 ми з Інночкою прокинулися, а о 6:30 вже натягали ролики на свої сонні ноги в холі гуртяги, під пильним і усміхненим поглядом найстрогішої вахтерки. О 7:30 ми повернули, йшли на дев*ятий поверх і дуже тішилися, що всі сплять, а ми круті. О 8 я снідаю, читаю Ніцше і засинаю. Близько 11 Інночка будить мене, я їм яблуко і думаю, що хлопчик (певний) дуже схожий на кросворд, який я ніяк не можу розгадати. Інночка вмикає мені музику, а ще каже, що Гугл реагує на її настрій. Надійці не спиться, вона читає Мопассана і трохи скаржиться. Прокидається Тетянка, варить варенички і розповідає мені про свої села і списування. Я хочу в село. Я хочу до людей, за якими рідко сумую, бо вони завжди є, вони є завжди. Хочу побачити малюків своїх сестричок, хочу в посольство, хоч це і страшно. 
"Найголовнішим із мистецтв для українців є телевізор," - цитує Інночка і я думаю, що пора б піти у Карася.  Тетянка викидає кільканадцять букетів. "Гарний був березень, - думаю я, - всім дарували квіти. Ще ніколи у нас в кімнаті не було стільки квітів". 
Так-от ми прокидаємось, засинаємо, прокидаємось, розгадуємо кросворди, готуєм недбало сніданки, проходимо тести, цитуємо пісні, заварюєм чай, чекаємо своїх постійних гостей, чогось хочемо, чомусь сумуємо, ходимо на ринок купувати яблука, ніяк не поприбираємо, тішимось, сперечаємось, ніколи не сваримось, говоримо уві сні, прокидаємось, засинаємо.. Життя - це дієслово, а не іменник (Цвіточко, тобі теж пора прокидатися вже, уже 13:10)