Архів 28.02.06
Давно я щось не запощуав свої старі курсантські щоденникові записи. Тому виправляюсь:)
28 лютого, вівторок
Поїзд проїжджає станції Одеса Східна, Одеса Пересип та іще три чи чотири Одеси Якісь-Там. Із вікна вагону видно звичайні навколозалізничні пейзажі: іржаві запасні колії із потасканими вагонами, розвалені та цілі ангари складів, облуплені цехи різних заводів, сірі залізобетонні паркани подекуди із бездарними (рідше із доволі нічого так) графіті, усякі безрадісні одно- (іноді дво-) поверхові халупки та купи рябого сміття.
Вилізли на вокзалі. Вокзал тут прикольний, тупикового типу. Тобто колії прокладені не вздовж вокзалу, а підведені прямо до нього і закінчуються глухим тупиком.
ВанБер та Фармацевт розбрелися по своїх частинах. Лишилися я та іще п'ятеро в Дальніки, та ще ЦИган, шо мав нас туди відвезти. Від вокзалу пройшлися Привозом та впхалися в маршрутку на Дальніки. у якій позаставляли все своїми сумками. З вікна було мало що видно, тому Одесу іще зовсім не бачив. Звернув увагу на те, що що на стінах повно написів із передвиборчою агітацією. Раніше всюди "ХУЙ" карлякали, а тепер - "За КПУ", "За Партію Регіонів", "За БЮТ", "За Н.Вітренко"... Ніяких позитивних емоцій та пропаганда в мене не викликає. А от дерева повністю обвіщені синьо-білими стрічками - це вже красиво. А ще сподобалось те, що що політичні біг-мборди тут також свої, а не всеукраїнська попсняра. Не всі, звісно, наприклад НеТак! - той самий ширпотрєб, що й в інших містах. А от БЮТ, НУ та Регіони мають свої свіжі, суто одеські біг-борди (хоча теж не всюди).
До нашої в/ч пхалися 35 хвилин. От тобі і 10 км під Одесою. Скоріше всі 20 чи 25.
Біля входу в частину стоїть такий самий БТР, як і в нас в інституті. Тільки давно не фарбований , і колеса в нього давно не чищені. Навколо БТРу також ростуть трояндові кущі. Мабуть це ознаки військових зв'язківців.
Стоїмо під КПП. Таке враження, що нас тут не те що не чекали, а й взагалі не знали, що ми можемо приїхати. Потім про нас таки згадують, і заводять до штабу, де ми чекаємо в якомусь закутку. Там стоять запилюжені і заляпані мівіною та іще якоюсь гидотою столи, і ледь не відриваються люстри під вагою ніколи не протираної пилюки. В цей час в частині перебуває зам. начальника ПівдОКа із зв'язку, полковник Малярчук (не родич нашому Маляру, хоча звідки я можу знати це напевно?..). Щось хуйово тут до зустрічі такої шишки готувалися. В нас в інституті вже всі давно б пообсиралися, а все довкола би сяяло.
Організували нам зустріч із Малярчуком. Він сказав нам, що хто дійсно хоче служити, хай візьме максимум із стажування, а хто не хоче служити, того немає сенсу до цього змушувати... (правильно каже; всі це, звісно, і так знають, але до нього ніхто цього сказати прямо не наважувався). А ще Малярчук запевнив нас, що будемо з 6-го числа жити в гуртожитку по три чоловіка в кімнаті (кльово було би, але чомусь мало віриться). Поки що ж нас поселили в казармі, в класі. Дверей немає, світла немає, розетки не роблять, ще й вонЯ з параші. Чимось усе це схоже на Червоні Казарми.
Трохи пообдивилися. Частина загниває. Влітку із цього полку батальйон робитимуть. Усім на все похуй. Зольдів майже немає, а ті що є весь час десь їбошать. Офіцери на вигляд як зольди - такі само жмакані і заляпані болотом, тільки мордами старші.
Якраз ідуть польові навчання. Ну, "польові" - то я загнув, бо "поле" якраз таки і не в полі, а на території частини. Апаратні розгорнуті більшою частиною на плацу, кілки розтяжок та заземлення прямо в асфальт позахуячені.
Після обіду також припхалися на навчання. Посидів в ПеУшці. Там навіть адаптивний зв'язок є! А в інституті нас найобували, що у військах таке не застосовується. Посидів трохи, поприймав морзянку. В мережі "два нулі" хтось передає якусь хуйню, розібрати неможливо. Після навчань про нас, мабуть, забудуть, бо ми тут нахуй нікому не потрібні...
28 лютого, вівторок
Поїзд проїжджає станції Одеса Східна, Одеса Пересип та іще три чи чотири Одеси Якісь-Там. Із вікна вагону видно звичайні навколозалізничні пейзажі: іржаві запасні колії із потасканими вагонами, розвалені та цілі ангари складів, облуплені цехи різних заводів, сірі залізобетонні паркани подекуди із бездарними (рідше із доволі нічого так) графіті, усякі безрадісні одно- (іноді дво-) поверхові халупки та купи рябого сміття.
Вилізли на вокзалі. Вокзал тут прикольний, тупикового типу. Тобто колії прокладені не вздовж вокзалу, а підведені прямо до нього і закінчуються глухим тупиком.
ВанБер та Фармацевт розбрелися по своїх частинах. Лишилися я та іще п'ятеро в Дальніки, та ще ЦИган, шо мав нас туди відвезти. Від вокзалу пройшлися Привозом та впхалися в маршрутку на Дальніки. у якій позаставляли все своїми сумками. З вікна було мало що видно, тому Одесу іще зовсім не бачив. Звернув увагу на те, що що на стінах повно написів із передвиборчою агітацією. Раніше всюди "ХУЙ" карлякали, а тепер - "За КПУ", "За Партію Регіонів", "За БЮТ", "За Н.Вітренко"... Ніяких позитивних емоцій та пропаганда в мене не викликає. А от дерева повністю обвіщені синьо-білими стрічками - це вже красиво. А ще сподобалось те, що що політичні біг-мборди тут також свої, а не всеукраїнська попсняра. Не всі, звісно, наприклад НеТак! - той самий ширпотрєб, що й в інших містах. А от БЮТ, НУ та Регіони мають свої свіжі, суто одеські біг-борди (хоча теж не всюди).
До нашої в/ч пхалися 35 хвилин. От тобі і 10 км під Одесою. Скоріше всі 20 чи 25.
Біля входу в частину стоїть такий самий БТР, як і в нас в інституті. Тільки давно не фарбований , і колеса в нього давно не чищені. Навколо БТРу також ростуть трояндові кущі. Мабуть це ознаки військових зв'язківців.
Стоїмо під КПП. Таке враження, що нас тут не те що не чекали, а й взагалі не знали, що ми можемо приїхати. Потім про нас таки згадують, і заводять до штабу, де ми чекаємо в якомусь закутку. Там стоять запилюжені і заляпані мівіною та іще якоюсь гидотою столи, і ледь не відриваються люстри під вагою ніколи не протираної пилюки. В цей час в частині перебуває зам. начальника ПівдОКа із зв'язку, полковник Малярчук (не родич нашому Маляру, хоча звідки я можу знати це напевно?..). Щось хуйово тут до зустрічі такої шишки готувалися. В нас в інституті вже всі давно б пообсиралися, а все довкола би сяяло.
Організували нам зустріч із Малярчуком. Він сказав нам, що хто дійсно хоче служити, хай візьме максимум із стажування, а хто не хоче служити, того немає сенсу до цього змушувати... (правильно каже; всі це, звісно, і так знають, але до нього ніхто цього сказати прямо не наважувався). А ще Малярчук запевнив нас, що будемо з 6-го числа жити в гуртожитку по три чоловіка в кімнаті (кльово було би, але чомусь мало віриться). Поки що ж нас поселили в казармі, в класі. Дверей немає, світла немає, розетки не роблять, ще й вонЯ з параші. Чимось усе це схоже на Червоні Казарми.
Трохи пообдивилися. Частина загниває. Влітку із цього полку батальйон робитимуть. Усім на все похуй. Зольдів майже немає, а ті що є весь час десь їбошать. Офіцери на вигляд як зольди - такі само жмакані і заляпані болотом, тільки мордами старші.
Якраз ідуть польові навчання. Ну, "польові" - то я загнув, бо "поле" якраз таки і не в полі, а на території частини. Апаратні розгорнуті більшою частиною на плацу, кілки розтяжок та заземлення прямо в асфальт позахуячені.
Після обіду також припхалися на навчання. Посидів в ПеУшці. Там навіть адаптивний зв'язок є! А в інституті нас найобували, що у військах таке не застосовується. Посидів трохи, поприймав морзянку. В мережі "два нулі" хтось передає якусь хуйню, розібрати неможливо. Після навчань про нас, мабуть, забудуть, бо ми тут нахуй нікому не потрібні...